Розділ «Частина друга Влада Сатани»

Він навіть не зрозумів, що сталося і як йому вдалося це зробити. Андрій просто уявив, що якби він був он там, де стоїть невисокий товстунчик із короткою алебардою в руках, то можна було би покласти всіх…

Коротун, ніби чекав на його наказ, слухняно підняв свою зброю і раптом почав рубати власних товаришів. Короткий розпачливий зойк шугонув у повітря й обірвався передсмертним хрипом; заволав, розбризкуючи кров із розрубаного плеча, молоденький хлопчина; крутнувся, схопившись за живіт, третій Темний…

Довкола товстуна моментально утворилася юрба. Гостро дзвенів метал, розгублені Темні, нічого не розуміючи, розбігалися від приятеля, а той, вирячивши очі, мов навіжений, кидався на них, залишаючи вбитих та скалічених.

Так тривало кілька довгих секунд, потім Темні оговталися і всім кодлом насіли на коротуна. Почувся болісний скрик — і все було скінчено.

Шокований Андрій вкляк, забувши навіть про те, що він у полоні. Що це? Як же це так?.. Це змусив Темного зробити… він?

Закиданий уламками різнокаліберних думок, Андрій не помітив, як до ватаги підійшов демон. Темні, шанобливо схилившись, почали розповідати йому про дивну поведінку свого товариша.

Андрій дивився на це і нічого не бачив. Мов щур, загнаний у металеву діжу, по колу бігала одна й та сама думка:

«Що ж це таке? ЩО ЦЕ? Що це, що цещоцещоцещоце…»

Він здригнувся, коли відчув, як хтось наполегливо стукає в його мозок, у буквальному розумінні цього слова, мов пальцями поклацали по мембрані мікрофона.

Не одразу він усвідомив, що перед ним стоїть демон.

— Ти дуже цікава людина, — сказав біс.

Його безгубий рот залишався нерухомим, але Батлук чомусь добре його чув.

— Дуже сильний телепат, таких у вас ми ще не зустрічали. Цікаво…

Погляд наштовхнувся на дитячі босоніжки. Дівчинка. І лише зараз до Андрія дійшло, що там, у залі, вона верещала не від переляку.

— Спіймали дядька, — пискнула вона, — спіймали…

Висунувши рожевого язичка, вона почала мастурбувати.

— Мені хотілося б дізнатися, куди ти йшов, телепате, — знову почувся голос у голові. — Ти ж кудись ішов…

— Хи-хи… — лунав дурний дитячий сміх.

Андрій відвернувся. Він не міг на це дивитися. Він нікого з них не хотів бачити.

— Кажи, суко, коли тебе питають! — вискочив із натовпу прищавий молодик у темному.