Розділ «Частина друга Влада Сатани»

І він злякався. Дуже злякався. Спробував викинути геть ці пальці, схопив їх, стиснув, відчуваючи, як починають тремтіти від напруження руки. Кілька секунд тяглися, мов години. Нарешті Андрію таки вдалося це зробити. Пальці зникли. Він відчув, як зрадницьки трусяться коліна, а по спині скочуються великі краплі поту.

Пересиливши себе, він ковзнув поглядом по холодних, з вертикально видовженими зіницями очах демона, котрі зовсім нічого не говорили, і відвернувся. Так на його місці зробив би кожен Темний.

За сусіднім столиком спалахнула сварка, схоже, когось зловили на шахрайстві. Голоси ставали дедалі гучнішими, і незабаром там уже нуртував справжній скандал. Розлючені Темні, вже не звертаючи уваги на присутніх тут бісів, активно з’ясовували стосунки.

Андрій скоса поглянув на демонів. Один уже кудись зник, а той, що хвилину тому розглядав Андрія, відвів офіціантку в куток і без зайвих розмов, відсунувши брудний посуд, поклав її на стіл. Жінка відповідала на його рухи без звуку, відсторонено, звично, мов лялька.

Андрій похапцем встав і відійшов до шинкваса, за яким схожий на зморшкувату перчину єврей мляво орудував ганчіркою. Дивитися на те, що відбувалося позаду, — то вже було занадто.

Він ледве стримувався, аби не вихопити зброю, щоб нею рубати, рубати ці дикість, підлість і безмірний, всеохопний бруд, усю цю мерзенність, що сконцентрувалася у стегнах, які смикалися між пивними кухлями.

«Господи, прости їх… прости нас і всіх… усе навколо. Я знаю, Землю проклято, і вона приречена. Проклято наші гріхи і самих нас також проклято…»

«Господи, врятуй нас…»

Грюкнули двері. Увійшов другий демон, який вів за руку дівчинку років десяти в блакитній ситцевій сукенці. Весело вишкірившись, він підморгнув своєму приятелеві, підтягнув дівчинку ближче до столика і звичним рухом нахилив, задираючи коротеньку пелену.

Отут вже Андрій не витримав. Знав, що цього робити не можна, знав, що то буде самогубство, але він перестав би вважати себе людиною, якби зараз зі спокійним виглядом вийшов би із забігайлівки, залишивши дівча на поталу тим тварюкам.

То не була навіть ненависть, він просто відчував непереборне бажання розчавити цю мерзоту. Зараз. Тут.

Нечисті були готові до нападу. І з того, як вони вислизнули з-під його атаки, миттєво опинившись у різних кінцях зали, з того, як Темні, підкорюючись якомусь мовчазному наказові, одразу кинулися на нього, Андрій зрозумів, що все, що тут щойно відбувалося, було дешевою, але дуже ефективною провокацією. Його переграли, змусили розкритися, а за кілька секунд знищать.

Темні навалилися одночасно, всім кодлом. Крізь дзенькіт розбитого посуду і гуркіт столів Андрій почув пронизливий крик переляканої дівчинки.

Він ледве встигав вивертатися з-під ударів, які сипалися з усіх боків, і не мав достатньо ані часу, ані простору, аби використати зброю. Раз чи двічі його досить відчутно зачепили.

Рятуючись від людей у чорних плащах, які просто висіли на ньому, Андрій відчайдушним стрибком перескочив широкий стіл, залишивши нападників на протилежному боці. Це дало йому кілька секунд. Зловісно прошипіло повітря, і важкий ніж по саме руків’я увігнався у лоб одного з Темних, який намагався обійти стіл. Його голова аж бризнула липкими брудними шматками. А в руці в Андрія вже була шабля. Тепер справа пішла веселіше, Батлук відчайдушно рубався, прориваючись до виходу. Він відбив чийсь короткий меч і різким ударом знизу вгору розпоров Темному живіт, кинувши на підлогу конати. Крок убік, оберт на опорній нозі, і повз нього пролітає хиже лезо. І шаблею по руці, яка його тримала.

Краєм ока Андрій побачив, як до таверни увіпхалися ще з півдюжини Темних. Становище щосекунди погіршувалося, власне, воно давно вже було безнадійним. Задавлять кількістю.

Розуміючи, що до виходу йому не пробитися, Батлук кинувся до вікна. Темні розгадали його намір, хтось спробував перехопити зухвальця, але отримав ногою в живіт, а наступної миті Андрій у дзенькоті розбитого скла вивалився назовні, згрупувавшись так, аби наступної миті після падіння бути вже на ногах. Та підвестися він так і не зміг. Він ще гарячково смикався, не розуміючи, чому не здатен поворухнутися, але тонкі, майже невидимі тенета міцно скували його руки та ноги. А з усіх боків уже підбігали Темні, навалилися, скрутили, загорнули в тенета, мов у кокон, і почали бити. Андрій качався по землі, намагаючись підставити під удари палиць, ніг, кулаків найменш вразливі місця, але це не дуже виходило. А Темні, весело перегукуючись, копали й топтали жертву, їх збуджувала саме безпорадність людини, яка не могла ані відповісти на насильство, ані бодай захиститися.

Нарешті вони натішилися і відійшли, залишивши Андрія посеред двору. Він лежав обличчям у дорожній пил і плакав від безсилля та відчаю, а переможці поруч весело обговорювали подробиці бійки. Який дурень… дурень…

Лють не знаходила виходу і душила, пекла сильніше за фізичний біль. Ох, як би він бив, рвав, гнав цю сволоту, що реготала за два кроки, впевнена у власній безпеці й тому ще ненависніша.

Он того, мордатого, наприклад, він би… Андрій заскреготів зубами від безсилля. І раптом…