Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— А ви? Ви теж це вмієте?

— Я теж маг Внутрішнього Кола, але не з найсильніших.

Він помовчав, перекладаючи з місця на місце пакуночки.

— Я гадаю, напад організовано саме задля того, аби відвернути мою увагу, щоб він міг підібратися непоміченим і викрасти дівчину. І я попався.

— Вона настільки для вас важлива? Чому?

— Ти щось чув про весталок? — питанням на питання відповів чаклун.

— Звичайно, давньоримські жриці. Наскільки я пам’ятаю, там було щось пов’язано з природними випарами печер у Дельфах, вдихаючи які, дівчата поринали в наркотичний транс і пророкували.

Штепа похитав головою.

— Випари… Це все теорії сучасних розумників-вчених. Насправді такі діви існували й у інших народів — при тих-таки єгипетських жерцях чи друїдах, наприклад, і були провідниками, посилювачами магічної енергії, чимось на кшталт резонаторів, вибач, якщо це звучить цинічно. З нею моя магічна сила збільшується на порядок, і їм про це відомо.

— Тому її й викрали…

— Вони чомусь переконані, що таким чином обеззброїли мене.

— А це не так?

Чаклун спохмурнів.

— Не знаю… Мабуть, вони вважають, що я, використовуючи чаклунство, можу їм завадити. Не знаю… Можливо, вони мають рацію.

— А у вас інший план? — здогадався Івченко.

Чаклун якусь мить розглядав Сашка, немов оцінював, повагався й запитав: — Скажи, ви з Максом можете дізнатися, де сатаністи ховають дівчат, яких привезли з собою? Але непомітно.

Івченко кивнув.

— Гадаю, так. Ми вміємо це робити.

— Було б краще, якби це зробив Макс, його, можливо, ще не знають в обличчя.

Сашко глянув на чаклуна.