Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Його перевіряли перш ніж передати мені.

— Перевіряли, — похмуро погодився Костянтинів і тихо ви-матюкався. Сашко всміхнувся. Шеф лютився сам на себе — кому подобається, що провал стався з твоєї вини. Утім, провина генерала була мінімальна. За певних можливостей вистежити можна будь-кого, і ніякий професіоналізм не допоможе. Річ у іншому: з усього того можна було робити висновок, що з «контори» витікала інформація, і то витікала з найближчого оточення Костянтиніва. — Що збираєшся робити далі? — по нетривалій мовчанці поцікавився генерал. — Не скажу. Доки не знайдете, звідки «тече», діятиму самостійно. На зв’язок вийду лише в критичній ситуації. В мене є прохання…

— Кажи.

— Необхідно провести відволікальну операцію на рейсі, яким ми мали вилетіти. Я розумію, що часу обмаль і знайти схожих на нас людей складно, проте це дуже б нам допомогло.

Встигнете?

— Гаразд, — поміркувавши, згодився Костянтинів, — зробимо. А ти поговори з нашим, гм, другом, можливо, йому щось відомо про цих типів, недаремно ж він просив охорону.

— Добре, якщо щось буде — зателефоную.

— Ех, жаль, ти прибив дільничного до смерті… Не міг легше вдарити?

— Він дійсно мент?

— Ага. У тих, що нападали, знайшли «ксиви» співробітників карного розшуку, до речі, дуже непогано зроблені. Мабуть, притисли його авторитетом солідного відомства.

— Так, жаль, звичайно.

— Та що вже там…

Сашко посидів кілька хвилин, замислено спостерігаючи за перехожими, які пробігали повз машину. Усе це подобалося йому менше й менше. Схоже, вони потрапили в пастку, з якої буде дуже важко вибратися. Якщо діють профі, вони перекриють усі можливі шляхи відступу.

— Гаразд, поїхали.

Він завів авто, знову виїхав на Повітрофлотський проспект і з чверть години крутився вулицями Солом’янки та Кучминого Яру, перевіряючись. Пересвідчившись у відсутності небезпеки, Івченко вивів машину на Червонозоряний проспект, і незабаром вони опинилися на околиці Києва. Сашко прилаштувався за величезним ваговозом «Івеко», який неквапно рухався по шосе, і повернувся до чаклуна, котрий сидів поруч.

— Ну, розповідайте, в яку гидоту ви нас утягли?

— Ви маєте на увазі…

— Так, я маю на увазі хлопців, які намагалися зробити з мене решето. І з вас теж, завважте.

Штепа знизав плечима.

— Я вам казав, зараз ми цікавимо багатьох. Але я не думаю, що вони намагалися вбити мене. Вас — можливо, але я цікавлю їх живим. Кожна гра має свої правила, і за правилами тієї, в яку граємо ми, моя загибель вкрай небажана. Смерть такого сильного чаклуна, вибачте за нескромність, призведе до величезного викиду енергії, а моє біополе налаштоване на Тінь Люцифера. Ніхто не знає, як вона діятиме, отримавши заряд, котрий за якістю аж ніяк не відповідає тому, чим вона звикла живитися. Ні, вони просто намагатимуться мене затримати або, якщо пощастить, захопити. Цього буде досить. Аномалія безперешкодно зробить свою справу.