Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Фагірра посміхнувся, перехопивши цей погляд.

— Шляхи, що приводять людей під покров Лаш, складні й вкриті таїною… Ходімте, Егерте, честь, надана вам, безмежна, бо сам Магістр чекає на вас.

Зблизька волосся Магістра здалися Егерту ще білішим — як виблискуючий на сонці сніг, як хмари опівдні, як найтонше полотно. Вдихаючи новий запах — у кабінеті Магістра густо й терпко пахло димом, — Солль, ні живий ні мертвий, відповідав на запитання. Так, він вільний слухач в університеті; так, декан Луаян, без сумніву, великий маг і достойна людина… Ні, Егерт поки не досяг у науках значного успіху, однак сподівається, що згодом…

Плутану розповідь Егерта про ці надії було м’яко зупинено:

— Ви, без сумніву, нещасні, Соллю?

Егерт затнувся й замовк. Очі його не відривалися від малинового ворсистого килима, що вкривав кабінет від стіни до стіни.

— Не соромтесь… Будь-хто хоч трішечки спостережливий зрозуміє це з першого погляду. Ви, ймовірно, пережили горе?

Зустрівшись очима з мудрим, все розуміючим поглядом старого Магістра, Егерт відчув непереборне бажання негайно, в цю ж мить розповісти про закляття й про Мандрівця. Він уже набрав у груди повітря, але змовчав, причому тільки тому, що перше вимовлене ним слово виявилося надто вже немилозвучним і жалюгідним:

— Я… а…

Засоромившись своєї слабості, Егерт затих. Виждавши хвилину, Магістр м’яко посміхнувся:

— Людина, на жаль, дуже часто є нещасною… Слабкою, нерішучою, вразливою… Так, Егерте?

Соллю здалося, що з очей сивоволосого старого на нього дивиться сама надія. Нахилившись уперед, він поспішно кивнув:

— Так…

— Людина вразлива, коли вона на самоті, — задумливо продовжував Магістр. — Боязкість — доля самотніх… Так, Егерте?

Солль проковтнув слину, він не зрозумів, куди цього разу хилить Магістр, але про всяк випадок знову підтвердив:

— Так…

Магістр встав — велично гойднулася сива грива.

— Егерте, перед вами важкий шлях… Але наприкінці його вас чекає могутність. Не заведено говорити з неофітами про глибокі таїнства Лаш — знайте тільки, що Священна Примара чує зараз кожне моє слово… Отже, я не можу відразу відкрити вам таємницю, до якої, безсумнівно, прагне ваша душа, але запрошую вас на правах брата ввійти в наш орден. Ви станете воїном Лаш — чи ж є на землі почесніша служба?! Багато таїнств відкриються вам тільки з роками, але вже зараз за вашою спиною встане Священна Примара й легіони служителів її. Образа, нанесена вам, стане образою для ордена, і навіть косий погляд, кинутий вам услід, покараний буде негайно і неминуче. Будь-який ваш вчинок буде виправданий, нехай навіть кривавий злочин — ми зрозуміємо вас, якщо в очах Лаш ваше діяння буде справедливим… Подивіться, як бояться й поважають братів з ордена Лаш прості смертні, вже сам вигляд людини в сірому плащі викликає священний дрож, а завтра, — Магістр звів руку, — завтра він переросте в поклоніння… Сила й могутність замість самотності й вічного страху, чуєте, Егерте?!

Солль стояв, наче громом уражений. Пропозиція Магістра захопила його зненацька, і тепер він з жахом намагався зібрати уривчасті думки, що швидко розбігалися.

Магістр мовчав, його очі, мудрі, втомлені, дивилися, здавалося, у саму Соллеву душу.