Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— О так, гідне місце для гідних молодих людей… І яким же наукам ви надаєте перевагу?

Егерт знітився й вичавив нарешті, що цікавиться насамперед історією. Фагірра кивнув із розумінням:

— Історія, мабуть, і є найцікавішою з усіх наук… Стародавні перекази, книги про воїнів, героїв, правителів, магів… До речі, я гадаю, саме поважний декан Луаян прищепив вам таку любов до свого предмета?

Тепер зрадів Егерт — як, пан Фагірра знає пана декана?

Служитель Лаш м’яко виправив Солля: по-перше, його варто називати брат Фагірра, а по-друге, сам він не мав честі бути знайомим з деканом, утім, чутки про мудрість пана Луаяна давно вийшли за межі університетських стін.

Вони вже чимало часу розмовляли по-приятельски, прогулюючись із провулка в провулок. Соллю видавалося дивним, що він ось так, запанібрата, розмовляє з людиною в сірому плащі. Дотепер воїнство Лаш уявлялося йому страшнуватим, недоступним для простих смертних співтовариством. Похитнувшись, він зізнався в цьому своєму новому знайомому, викликавши тим самим у Фагірри напад веселощів.

Пересміявшись, служитель Лаш поплескав Солля по плечу.

— Егерте, Егерте… Не секрет, ім’я Лаш і справа Лаш втаємничені, й тайну цю не кожному дано звідати. Таємниця й таїнство — слова схожі, ми, служителі Лаш, — служителі Таїнства…

— Я запитував, — несміливо промурмотів Егерт, — я запитував у багатьох людей, та ніхто не зміг пояснити мені, що це — братство Лаш…

Фагірра посерйознішав.

— Про нас патякать багато зайвого, навколо братства Лаш повнісінько домислів, як навколо всього невідомого… А ви, Соллю, ви дійсно хотіли б… довідатися більше?

Егерт зовсім не впевнений був, що хоче цього навсправжки, однак не посмітив зізнатися у своїх ваганнях.

— Так… Звісно…

Фагірра задумливо похитав головою.

— Ось що, Егерте… Воїнство Лаш виявляє довіру далеко не кожному, але ваше обличчя з першого погляду здалося мені обличчям гідної людини. Завтра, друже Егерте, у вас буде рідкісна можливість побувати у Вежі воїнства Лаш… Адже вам би цього хотілося?

Егерт внутрішньо зіщулився під пильним поглядом з-під каптура, і, сповнюючись страхом, не посмів відмовитися.

— Так…

Фагірра прихильно кивнув.

— Вам не по собі, я розумію… Але, повірте, подібної честі за весь час заслужили тільки ретельно обрані люди… Я чекатиму вас о сьомій вечора на розі вулиці Фіалок, ви знаєте, де це?

І, уже попрощавшись, Фагірра раптом обернувся.