Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Скидалося на те, що якась невідома сила твердо вирішила не випускати Солля із замкненого кола.

Він повернувся й важко побрів геть, на перехресті запитав дорогу по черзі у двох перехожих — привітно й доброзичливо йому вказали прямо протилежні напрямки.

Зціпивши зуби, Егерт рушив уперед, покладаючись тільки на чуття та на удачу. Проминувши кілька кварталів, він із занепокоєнням помітив раптом кількох вуличних хлопчаків, що слідували за ним невідривно, хоча й на достатній відстані.

Він оглядався усе частіше й частіше, хлопчиська не відставали, їх ставало усе більше, замурзані роти широко й нахабно посміхалися. Тепер за Соллем простувала радісна збуджена юрба.

Егерт прискорював і прискорював крок — він чимраз гостріше почувався жертвою, і відчуття це наче передавалося малолітнім переслідувачам, спонукаючи їх до цькування.

І цькування почалося.

Солль не здивувався, коли в лопатку йому вцілив перший камінь, навпаки, йому навіть полегшало, бо більше не треба чекати удару — його вже нанесено… Але за першим посипалися другий і третій.

Егерт майже біг. Просто кинутися навтьоки йому не дозволяли рештки гордості.

— Дядьку, а штани діряві! Озирнися!

Кілька дрібних камінчиків влучно поцілили йому в ногу, в спину, в потилицю. Мить — і переслідувачі наздогнали його, чиясь брудна рука смикнула за рукав так, що затріщали старі нитки.

— Агов, ти! До тебе звертаються!

Егерт зупинився. Його оточили кільцем, тут були й восьмирічні малюки, і старшенькі хлопці, і двійко-трійко підлітків років чотирнадцяти. Показуючи діри на місці вибитих зубів, витираючи шмарклі рукавами, поблискуючи злими щілинами-очима, орава мисливців насолоджувалася сум’яттям Солля — набагато солодшим від того, що найстарший з ловців ледве сягав жертві до пахви.

— Дя-ядько… Купи бублика… Подаруй грошик, га?

Ззаду штрикнули чимось гострим — чи то шпилькою, а чи голкою. Солль сіпнувся — орава радісно загиготіла:

— Дивися… Дивись, як застрибав!

Кольнули ще, від болю в Егерта набігли на очі сльози.

Дорослий, сильний чоловік стояв, оточений хлопчаками, маленькими і слабкими, але ті насолоджувалися почуттям власної безкарності. Хтозна-як, але малі пройдисвіти безпомилково викрили в Соллі боягуза, вигнанця, жертву і натхненно виконували неписаний закон, за яким кожній жертві судився і кат.

— Давай ще… Потанцюй… Кумедний дядько… Агов, куди?!

Наступний укол шпилькою був нестерпним. Егерт кинувся напролом, збивши когось із ніг, услід йому летіли камені, грудки бруду, тюкання:

— Тримай! А-та-та! Тримай, тримай!