Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Торія довго стояла біля вікна, бездумно всунувши до рота подряпаний палець. Потім, забувши про навантажений книгами візок, повернулася й повільно вийшла з бібліотеки.

Егерт увійшов до міста на світанку, щойно піднялися міські ворота. Захисні ритуали, вигадані ним уволю, абияк допомагали справлятися зі страхом — міцно стиснувши в кулаці вцілілий ґудзик сорочки, він намічав собі дорогу заздалегідь, рухався від точки до точки, від маяка до маяка. Шлях його при цьому значно подовжувався, зате в душі міцніла надія, що в такий спосіб удасться уникнути небезпеки.

Каваррен, величезний неперевершений Каваррен насправді виявився просто малюсіньким і тихим провінційним містечком — Егерт зрозумів це, блукаючи тепер галасливими, затісними від людей і візків вулицями. Від надміру народу в Солля, який тривалий час жив на самоті, почала крутитися голова, раз по раз доводилося притулятися до стіни або стовпа й відпочивати, замруживши втомлені очі.

Пустельник провів його якнайкраще, спорядивши на дорогу сиру й коржів. Шлях до міста виявився довгим, сповненим тривоги й страху. Коржі скінчилися позавчора, і Егерта нудило ще й від голоду.

Метою болісних мандрівок був університет. Соллю сказали, що там він зможе зустрітися з дійсно великим магом. На біду, імені його або звання Егерту так і не вдалося дізнатися. Жалісливі перехожі, до яких Солль наважувався звернутись із запитанням, одноголосно спрямовували його на головну площу — там, мовляв, і університет, і ще багато всіляких чудес, мандрівникові буде цікаво… Тож стискаючи ґудзик, Егерт рухався далі.

Головна площа видалася йому киплячим казаном. Щосили борючись із запамороченням, Егерт пробирався крізь юрбу, і на очі йому потрапляли окремі, відірвані від решти деталі: величезний, забруднений кремом рот, загублена підкова, вирячене око коня, хирлявий кущик трави в щілині між кругляками… Потім він мало не налетів на круглу чорну тумбу, підвів голову і з жахом виявив, що стоїть під мініатюрною шибеницею, а страчена лялька байдуже дивиться на нього скляними очима.

Відсахнувшись, він ледве не зіштовхнувся з людиною в сірому плащі, та здивовано обернулася, але обличчя, прикрите каптуром, Егерт так і не зміг розгледіти. Знову непростий шлях крізь натовп вивів його на патруль — п’ятеро озброєних, у червоно-білій формі, похмурих і грізних людей тільки й чекали, кого б із бурлак схопити. Солль, перед очами якого миттєво виникли в’язниця, батіг і каторга, метнувся геть.

П’ятеро чи шестеро чоловіків у сірих плащах з каптурами стояли кружка, про щось розмовляючи. Солль встиг помітити, що юрба розступається навкіл, наче вируюча ріка, яка оминає скелястий острів. Обличчя плащоносців ховалися в тіні каптурів, і це надавало сірим фігурам дещо лиховісного вигляду. Егерт злякався навіть більше, ніж коли побачив патруль, і постарався обійти групку співбесідників десятою дорогою.

Ось, нарешті, й будинок університету. Солль зупинився, переводячи подих, біля входу в храм науки завмерли у величних позах залізна змія і дерев’яна мавпа. Егерт здивувався — він не знав, що ці статуї символізують мудрість і прагнення до пізнання.

Треба було просто піднятися сходами й узятися за мідну, відполіровану до блиску ручку дверей, але Солль стояв, не в змозі ступити й кроку. Будинок приголомшував його своєю величчю. Там, за дверима, ховалася таємниця, там чекав Егерта «великий чаклун», великий маг, і хтозна, що обіцяє нещасному бурлаці майбутня зустріч… Майнула в голові почута колись фраза про те, що всіх студентів оскопляють на славу науки. Обімлілому Соллю здалося, що залізна змія дивиться пронизливо й зло, а мавпа знущально скалиться.

Залитий липким потом, Егерт усе ще тупцював на місці, коли нове, тривожне відчуття змусило його здригнутися й підвести голову.

З високого, відчиненого навстіж вікна на Солля невідривно, пильно дивилася бліда темноволоса жінка.

…Він мчав крізь юрбу, що оглушливо лаялася, перекидаючи лотки, ловлячи на ходу люті стусани. Він біг геть з площі, від університету з тим вікном, де усе ще біліло, наче примара, обличчя Торії, нареченої колись убитого ним студента. Геть. Це погана, нещаслива прикмета, він не повинен був іти до міста, тепер йому слід якомога швидше дістатися воріт, вирватися з мережі вузьких, звивистих, переповнених людом вулиць…

Але світ великого міста, байдужий, ситий, ліниво-святковий, уже заволодів Соллем як своєю законною жертвою.

Егерту здавалося, що, як величезний шлунок, місто потроху переварює його, прагнучи повністю розчинити, знищити, увібрати в себе.

Геть, геть, до воріт. Егерт звернув на знайому, як йому здалося, вулицю, та вона зрадила хлопця, вивела до прямого, одягненого в камінь каналу. Від зеленої води піднімався запах гнилі та цвілі. Над каналом вигинався дугою широкий місток — Егерт не пам’ятав цього місця, він ніколи тут не бував, він остаточно заблукав.

Тоді парубок наважився запитати дорогу. Перша ж особа, до якої він насмілився звернутися, — статечна, добродушна хазяйка в накрохмаленому чіпці — із задоволенням і докладно описала йому шлях до міських воріт. Слідуючи її вказівкам, він проминув дві чи три вулички, старанно обійшов велелюдне перехрестя, завернув, де йому вказали, і несподівано вийшов до того самого горбатого містка через канал. По затхлій воді снували водомірки.

Згадавши жінку лихим словом, Егерт знову набрався мужності й попросив про допомогу худу, бідно одягнену дівчину-служницю. Та серйозно й старанно розтлумачила йому, як пройти до воріт, і пояснення її були прямо протилежні настановам хазяйки в чіпці.

Наспіх подякувавши служниці, Егерт знову вирушив у дорогу. Провулок вивів Солля на круглу площу, в центрі якої стриміла статуя на невисокому постаменті. Голову статуї було сховано під кам’яним каптуром. Пригадавши людей у сірому, які так налякали його на площі, Егерт не відразу наважився підійти ближче й прочитати напис, висічений на камені: «Священна Примара Лаш».

Хлопець ще з дитинства не раз чув про священну примару, однак уявляв її дещо інакше, величніше, чи що. Втім, зараз йому було не до розмірковувань. Глибоко вдихнувши, він знову запитав дорогу — цього разу в юного й лагідного з вигляду торговця лимонадом. Зі слів хлопчака, до міських воріт палицею докинути. Підбадьорений, Егерт рушив уперед широкою, не надто велелюдною вулицею, проминув будинок костоправа з прибитою до дверей величезною милицею, пекарню — і, обімлівши, вийшов до того самого горбатого місточка над затхлим каналом.