Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

— Мерзотнику! Не смій!

Навряд чи Торія сама розуміла цієї миті, що саме не смів робити Егерт. Повністю втративши над собою контроль, вона несамовито хльоскала книгою по лицю зі шрамом:

— Не смій! Негіднику! Геть!

З очей її струмками котилися розпачливі, злі сльози.

— Торіє!!

Декан Луаян вхопив доньку за руки, вона відбивалася недовго — її зсудомили істеричні ридання, і, опустившись навколішки, вона вичавила крізь поривчасті схлипування:

— Ненавиджу… Не… на… виджу…

Егерт стояв, не в змозі зробити й кроку. По губах і підборіддю розтікалася кров з розбитого носа.

Він сидів на краю каналу й споглядав горбатий місток знизу — замшілі камені зі зблисками води на них, добротна кладка, основа поруччя, тупотіння ніг, грюкання коліс, чоботи, черевики, босі ступні, зсірілі від пилу, і знову колеса, копита, черевики…

Час від часу він занурював у воду заплямований носовик та заново прикладав його до обличчя. Кров, що вже було спинилася, полилася знову, і вигляд її змушував Егерта мимоволі здригатися.

Він дивився на гладку поверхню застояної води й пригадував, як плакала Торія.

Ніколи досі він не бачив її сліз. Навіть коли загинув Дінар, навіть на похороні… Втім, Солль же не був на похороні. Він знає про це з чужих слів.

Вона не з тих, хто плаче при свідках. Видно, надто вже нестерпним був її біль — і заподіяв його Егерт, який вочевидь і народжений на світ для того лишень, аби приносити Торії страждання. Небо, та він би із задоволенням позбавив світ власної присутності, тільки не знає як. Мандрівець не зоставив йому лазівки… Мандрівець.

Егерт відкинув геть хустинку, що більше схожа була тепер на брудну ганчірку. Йому доведеться повернутися до університету. Йому необхідно зустрітися з давнім постояльцем «Шляхетного меча». Йому слід переконати невідомого й страшного чоловіка, вблагати його, якщо знадобиться, навколішки стати — нехай зніме закляття, інакше Егерт збожеволіє…

Насилу піднявшись, він вибрався на міст. Сахнувся від карети, що проїжджала повз мимо, повільно рушив знайомою вже вулицею, намагаючись не виходити на її середину й постійно озираючись — чи немає небезпеки. На лиці його, як і раніше, палали сліди від ударів.

Перетинаючи площу, де височіла на постаменті кам’яна примара Лаш, Егерт старанно обійшов групку мовчазних людей у таких самісіньких, як у примари, плащах. На якусь секунду привиділися йому пильні погляди з-під спущених каптурів, але тієї ж миті сірі фігури повернулися й рушили геть.

Над входом у парфумерну крамницю пишніла величезна ганчіркова троянда — емблема цеху. Голівка шляхетної квітки, що скидалася радше на капустину, мляво звішувалась із мідного шпичастого стебла. У широких вікнах, наче солдати на варті, шеренгами завмерли баночки й флакончики, в Егерта запаморочилося в голові від густого солодкого запаху, що линув з розчинених дверей. Він поспіхом проминув крамницю і завмер. Дивне, незнайоме відчуття владно звеліло йому зупинитися.

У крамниці, у духмяних її надрах, розбиваючись на друзки, з дзенькотом упав важкий предмет, відразу після цього тонко скрикнув дитячий голос і залунала лайка, а потім, обтираючи заляпаний чимось рукав, з дверей виплив довготелесий пан із гидливим виразом обличчя — певно, покупець. Ще за мить і сам хазяїн крамниці — Егерт упізнав його за тією-таки неодмінною трояндою, витатуйованою на зовнішньому боці руки, — за вухо висмикнув на поріг хлопчака років дванадцяти, учня.

Такі сценки не були дивиною в торговельних, а особливо майстрових кварталах — з десяток разів на день тут когось шмагали, і перехожі не звертали особливої уваги на крики покараних, даючи змогу виховному процесу рухатися своїм звичаєм. Видно, хлопчисько-учень завинив серйозно, хазяїн був не на жарт розгніваний. Егерт з відстані п’яти кроків бачив, як нервово стискається рука з ременем і троянда-татуювання від цього ледь помітно ворушить червоними пелюстками.

Хлопчисько був надійно затиснутий між могутніми коліньми хазяїна. Солль бачив маленьке, налите кров’ю вухо під жмуттям солом’яного волосся, кругле перелякане око й з другого боку — рожевий простір між стягнутими штаньми й задертою льолею. Хлопчак покірно чекав на покарання, Егерту раптом стало зле, тужливо, нудно.