Розділ «Частина друга ТОРІЯ»

Егерт випрямився — у його руках була книга.

— Ну й добре… — розслаблено погодився Лис, стягуючи черевика. — Це, певно, того хлопця, який до тебе тут жив… Пряжки немає?

Солль поставив свічу на стіл, поклав поруч свою знахідку, стер долонею шар пилу й розгорнув склеєні сторінки.

Це була, очевидно, історія битв і полководців. Погортавши кілька сторінок, Егерт натрапив на щільний паперовий чотирикутник. Один його бік був чистий, з однією тільки чорнильною плямою в куті куточку, а другий…

Солль кілька секунд дивився на малюнок і раптом протверезів, наче втрапив у ополонку. З малюнка на Егерта дивилася Торія.

Разюча схожість — художник, невмілий, видно, і недосвідчений, але, безумовно, талановитий, примудрився піймати головне, передати навіть вираз очей — ту спокійну доброзичливість, з якою Торія глянула на Егерта в першу їхню зустріч. Бездоганно точно розташовані були родимки на шиї, і зухвало вигинались вії, а м’які губи ось-ось мали посміхнутися…

Лис гикнув, скидаючи на підлогу другий черевик.

— Ну що там, га?

Заледве відірвавши погляд, Солль перевернув малюнок, накрив його долонею, ніби це його таємниця, і Лис не повинен знати…

Спохопившись, повернувся до книги, відкрив першу сторінку в пошуках підпису власника.

Тільки дві букви: «Д.Д.»

Солль спалахнув.

— Гаетане, — запитав він пошепки, намагаючись говорити спокійно, — хто тут жив до мене?

Лис помовчав. Витягся на ліжку.

— Кажу ж, хлопець один жив… Хороший хлопець, Дінаром його звали. Я, щоправда, як слід зійтися з ним не встиг — виїхав він. І його десь там убили…

— Хто вбив? — мимоволі запитав Солль.

— А я звідки знаю? — фиркнув Лис. — Якийсь мерзотник убив, я не знаю, де і як… Слухай, не стій стовпом, гаси-но свічку.

Егерт дмухнув на свічу й кілька хвилин нерухомо стояв у темряві.

— Скажу тобі чесно, — сонно промурмотів Лис, — що був він дійсно хорошим хлопцем, а інакше Торія… ну, Торія, деканова дочка… заміж за нього не зібралася б. А вона, подейкують, таки зібралася й весілля призначили… Ось…

— Він тут жив? — прошепотів Егерт неслухняними вустами. — Тут, у цій кімнаті? І спав на цьому ліжку?