Розділ «Острів перевертнів»

Одна голова добре, а три — далі нікуди

— Голова, собача голова! — задихаючись, немовби в гарячці, бурмотіла тітка із соцзабезу, божевільними очима вдивляючись Ірці в лице.

Тицяючи тітці в губи склянкою з валер’янкою, від якої віяло різким запахом, Ірка терпляче розпитувала:

— А ви ліків зранку ніяких не приймали? Або… — вона багатозначно глянула на тітку, — може, свято у вас було? День народження? Посиділи добре…

Тітка ображено кинула:

— Ти на що натякаєш?

— Ну не було свята — так не було, чого ви ображаєтеся? — знизала плечима Ірка. — Може, у маршрутці набитій їхали? Від задухи теж буває, особливо, вибачте, у повних жінок.

— Але я бачила! — заволала тітка й питально зиркнула на бабцю.

Бабця пожувала губами й, старанно відводячи очі вбік, знехотя процідила:

— Вічно ти всяку чортівню бачиш! Ти й мене на базарі бачила, як я там з городу збагатилася! А де той базар, де те багатство?

— Але ж я не одна… — забурмотіла тітка. — Ще ж і представник комітету, він теж… — Вона розгублено роззирнулася навсібіч. — А де ж він?

— Хто? — дивлячись на неї очима, прозорими, немов шматочки зеленого скла, поцікавилася Ірка.

— Чоловік, зі мною… — Тітка знову озирнулася. — З Комітету із захисту… захисту… — Вона наморщила чоло, намагаючись згадати.

— То базар, то багатство, то комітет, тепер якісь невідомі мужики та собачі голови… — із осудом похитала головою бабця. — Лікуватися тобі треба, а не по хатах ходити, у старих людей субсидію відбирати!

Тітка взяла в Ірки склянку з валер’янкою й одним махом ковтнула ліки.

Згинаючись під чималою вагою, дівча потягло тітку до хвіртки. Біля її ніг, цілком втративши свою звичну гідність, метушився кіт, хтиво втягуючи густий запах валер’янки, яким віяло від тітки. Тетянка й Богдан, які цієї миті підійшли до двору, завмерли, з інтересом спостерігаючи за процесом випровадження співробітниці соцзабезу.

Проганяючи кота з дороги, Ірка заспокійливо бурмотіла:

— Зараз підете додому, ляжете, відпочинете… — вона зиркнула на друзів, котрі стояли біля хвіртки, і, навмисно підвищивши голос, додала: — І вам більше не будуть увижатися дівчатка із собачими головами.

Тетянка й Богдан перезирнулися й швиденько шаснули у двір. Ірка випхнула тітку у хвіртку.

— Давай я її проведу, — запропонував Богдан, дивлячись, як, спотикаючись на кожному кроці, тітка в запилюженій спідниці й перекошеному піджаці чалапає нагору по стежці.