Розділ «Острів перевертнів»

— Що, не подобається? Звикай, тепер ти залишишся такою назавжди! І будеш ховатися, заб’єшся в якусь щілину, аби люди не бачили твоєї мерзенної подобизни! Тобі вже ніколи не виконати своєї місії! Ніколи! Я посаджу тебе на повідок!

Продовжуючи тримати дівча за горло, він поворухнув батогом, і той обернувся на товсту змію.

Пальці на Ірчиному горлі стиснулися ще міцніше, змушуючи її судорожно хапати повітря роззявленою пащею. Між зубами тицьнулося щось холодне, слизьке, огидне…

Хазяїн персня засунув змію дівчинці до рота й тепер обома руками діловито закручував лускате тіло навколо Ірчиної голови, неначе вудила, монотонно примовляючи:

— Гадюкою поганяю, вужакою загнуздаю…

Дівчина заборсалась, здригнувшись від нудоти й намагаючись виштовхнути змію з рота. Але власник рубінового персня тримав міцно.

Ірка відчувала, як усередині неї закипало щось скажене, шалене, готове одним рухом розірвати ворога на шматки… Але вирватися назовні воно не могло. Крижаний холод змії сковував цей шалений вогонь усередині Ірчиного тіла, змушуючи дівча звиватися в моторошних конвульсіях.

Змія почала важчати. Вона ставала холодною… і твердою, оберталася на камінь, назавжди приковуючи Ірку до її потворної подобизни. Живою залишалася тільки зміїна голова, що сяк-так рухалася, але ось-ось мала скам’яніти й вона.

— Чудовиськом залишаю, навіки…

Закінчити хазяїн персня не встиг. Щось волохате стрибнуло на його пику. Ірці здалося, що з антресолі випала зимова шапка. Але тут шапка випустила пазурі й із розгону встромила їх гостеві просто в пику. Залунав дикий крик. Хазяїн персня відпустив Ірку, обома руками хапаючись за скривавлену фізіономію. Зимова шапка ще раз пройшлася пазурами по супротивнику й елегантно перелетіла на Ірку.

Дівчинці враз полегшало… Давлячись і задихаючись, вона почала випльовувати кам’яні крихти з рота. А біля її ніг лежали шматочки розколотої статуї змії. Без голови. Зміїна голова недбало звисала з котячої пащі.

Ірчин супротивник прибрав руки від добряче подряпаної фізіономії.

— Ш-ш-ш-ш! — з кривавих губів злетіло розлючене шипіння, змушуючи Ірку насторожено прищулити вуха.

Хазяїн персня кинувся на дівчинку.

Одним стрибком Ірка відскочила вбік, наштовхнулась на холодильник і тицьнула пальцем на клавішу автомата для льоду.

Десятки кубиків, тьмяно поблискуючи, висипалися на підлогу. Ноги в прибульця роз’їхалися, і він упав долілиць. Весело обдаючи його уламками битого скла, звалилася полиця. Ірчин ворог важко підвів голову.

— Взяти її! — прохрипів він.

На підлозі почулося тихе шипіння. Легко посуваючись між розсипаним льодом й битим склом, до Ірки діловито повзли маленькі змійки.

Кіт злетів у повітря в високому стрибкові. Забувши про свою відразу до собачого племені, він скочив Ірці на голову, а звідти стрибнув прямо на люстру.

Ірка позадкувала й застигла, притиснувшись спиною до холодильника. Гойдаючись на люстрі, кіт грізно занявчав… Змії наближалися. Від в’юнкого руху гнучких тіл, Ірку почало нудити, вона висунула язик, сподіваючись позбутися огидного присмаку в роті. Тим часом у її душі розгорявся шалений вогонь. Ірка відчувала, як він пече під шкірою. На кінчиках її пальців знову з’явилися гострі хортячі пазурі.