Розділ «Острів перевертнів»

Бабця здивовано витріщилась на онучку:

— А шо ж, про гроші на вулиці домовлятися, шоб усі сусіди чули?

— Які гроші! Ти що, не бачиш?! — закричала Ірка, поглядаючи, як до яскраво освітленої сонцем кухні починає заповзати похмурий, важкий напівморок.

— Бачу, шо ти якась дивна посліднє врем’я! — роздратовано пирхнула бабця. — Ану заходь, із тобою, мабуть, теж поспілкуватися захочуть! — підвищила вона голос.

— Безумовно, — чоловік повагом сів біля столу. — Саме заради вашої онучки я й прийшов.

Бабця заштовхала дівча, котре щосили опиралося, до кухні. Ірка тільки тихесенько заскиглила від страху.

— Чого ти там скиглиш? — невдоволено буркнула бабця, з інтересом поглядаючи, як прибулець копирсається у своєму портфелі.

Завмерши від жаху, Ірка стежила, як він запускає руку досередини згустку темряви, і блискавки в ньому починають спалахувати частіше, розкидаючи довкола сліпучі іскри.

Лиховісний гість витяг товстий блокнот у зеленій шкіряній обкладинці. Розгорнув його й почав розпитувати, водячи ручкою по сторінках і періодично поглядаючи на Ірку:

— Ірина Хортиця, чи не так?

Дівчинка, набурмосившись, мовчала, проте бабця швидко закивала:

— Так, так.

— Мати? — уривчасто мовив чоловік.

— Та донька моя, шльондра, хто ж і ще! — закричала бабця. — Поїхала, давно вже поїхала, і ні слуху від неї, ні духу, грошей не шле, і діла їй нема, що стара бабця тут одна і по хазяйству, і за дитиною…

— Батько дівчинці допомагає? — спитав гість, чий голос став раптом украй обережним.

— Так! — схаменулася Ірка. — Ще й як допомагає! — Вона сама не розуміла, чому так відповіла, але страх, який миттю спотворив обличчя прибульця, підказував, що відповідь була правильною і, може, навіть — рятівною. — Буває в нас часто! От і зараз ось-ось має прийти! — крикнула Ірка.

Але тієї ж миті вона отримала добрячого потиличника.

— Та шо ти мелеш! — розлютилася бабця. — Не слухайте її! Обідно дитині, шо в усіх батьки як батьки, а в неї такі непутящі, от і вигадує казна-шо! Папаші її ми зроду-віку не бачили, ще до Яринчиного народження щез, як і не було його зовсім!

Гість запитально зиркнув на тітку із соцзабезу. Та, кинувши на Ірку співчутливий погляд, погоджуючись кивнула.

— А прізвище дівчинці хто дав? — уточнив чоловік. — Якщо вона батька не знала?