— А чому, власне, «ні»?
— Дякую, — видушив Ґай, — але не потрібно.
Тягнулися хвилини; Ґай з жахом зрозумів, що устрій двигуна геть вилетів йому з голови, більше того — все пливе перед очима, а треба ж якось імітувати бурхливу діяльність…
— Чого злякався? — несподівано м’яко спитав перехожий. — Я хочу допомогти тобі. Справді.
— Я вас не чіпав, — прохрипів Ґай.
— Так і я ж тебе, власне… ти до Луру? На хутряну ферму, як я розумію… Де за цього щура з тебе знімуть і штани і шкіру. Чому ж ти не хочеш, щоб я допоміг?
Ґай грюкнув кришкою:
— Тому, що ви нічого не робите задарма.
Не варто йому було так прямо, в лоб, говорити таке, та перехожий, на щастя, лише розсміявся:
— Правильно… Але коли ти це знаєш, маєш знати й інше: про ціну я домовляюся заздалегідь. Не влаштовує — не погоджуйся… А слова я дотримую. І від інших, відповідно, чекаю цього самого.
Він так ніжно погладив свій футляр, що Ґай позадкував:
— В мене нічого немає.
— Чого немає, того не прошу… Підкинь мене до Луру, тобі ж однаково туди.
Ґай розгубився і дозволив перехожому продовжувати прясти свою нитку:
— Це навіть не платня, а так, обмін послугами. Я дістаю тобі щура, ти береш мене на борт. Згода?
Ґай мовчки кусав губи.
Коли б ця скотина не коштувала стільки… Наймитуєш ціле літо — і на цю тварюку, що зачаїлася під мостом?!
З другого боку, довгий-довгий день. У компанії… Цього. Був би розумнішим — змився би давно, І машину би кинув, і нутрій, так ні ж — устряв у бесіду, дурень…
— Е… — докірливо протягнув його співрозмовник. — Вчений хлопчик, а боїться пліток і казок… Яка це баба тебе жахами напхала? З’їм тебе я по дорозі, чи що?
Ґай ковтнув слину, розважуючи між поміркованою обережністю і величезною спокусою. Зрештою, що ТАКОГО він пообіцяє?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оскол» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (6)“ на сторінці 17. Приємного читання.