Розділ без назви (6)

— Нутрії… та он їх у мене… повний фургон.

Перехожий зазирнув у відкритий кузов і здивовано — а, можливо, і радісно — гмикнув:

— Ого… Втеча з-під варти. Що вони в тебе, грати перегризають?

Великий чорний жук перебирався з травинки на листок припутня. А ось не буду дивитися, твердив собі Ґай. Нема чого мені на нього… на Цього… дивитися. Недарма базікали, що він… з’явився знову. Недарма… а я думав…

Перехожий облишив нутрій. Видно, що говорити з Ґаєм було йому цікавіше:

— Чого насупився?

Жук оступився і зник під листком… І кінці у воду… В переносному…

— Як звати тебе, мовчуне?

А тобі що до цього, подумки огризнувся Ґай.

— Як-як ти сказав?

— Ґай…

— То що робитимеш?

У кабіні лежав під сидінням оцупок свинцевої труби — «про всяк випадок». Ні, це геть недоречна думка.

— Що?.. Зніму штани і полізу під міст.

— Сподіваєшся упіймати?

— Не сподіваюся, — пробурмотів Ґай убік.

— Хочеш, допоможу?

— Ні!!

Ґай підскочив, як ошпарений. Треба було негайно їхати геть, але й кинути коштовного звіра здавалося неможливим — тож лишалося лише відкинути кришку капота і втупитись у мотор, так що кожному зрозуміло — розмову завершено.

Перехожий, однак, вирішив інакше і зовсім не квапився забратися.