Розділ восьмий, у якому Марійка безуспішно намагається порахувати київські Лисі Гори

Катя окинула кімнату просвітленими очима і наткнулася поглядом на Беладонну.

– Няу, – старанно сказала біла кішка з невиправним людським акцентом. І, помовчавши, додала для більшої переконливості: – Няу. Няу.

– Мені привиділося! – з невимовним полегшенням оголосила Катя світові. – Журналістка – розіграш. Книга – фальшивка. Вона не згоріла, вони привезли її сюди!

– Ну і що нам тепер з цією Хомою Станіславською робити? – зневажливо поцікавилася Чуб, відважно об’єднуючи в єдиний образ двох легендарних недовірливих.

Катя втупилася в Марійку свердлячим запитальним поглядом, чекаючи, що хоч та погодиться з її реалістичними доводами. Марійка натужно мовчала. Ситуація була пікова. Сперечатися з Катею – означало вибити ґрунт у неї з-під ніг. Визнати її правоту – повісити, як жорно, собі на шию і нявчати в її присутності, немов кішки, удаючи, що нічого не сталося.

– Послухайте, – прийняла соломонове рішення Ковальова, – на мою думку, вам краще лягти і трохи відпочити. Нам же все одно треба хазяїна дочекатись. А у вас, здається, температура. – Вона делікатно торкнулася Катиного чола і спробувала вкласти гарну чорнявку на канапу.

На її превелике здивування, жінка не чинила опору.

– А в мене анальгін і аспірин є… Я вам зараз дам, – заметушилася Марійка.

– А на фіга ти їх із собою тягаєш? – щиро подивувалася Землепотрясна.

– Про всяк випадок… – Дбайливо знявши з Каті туфлі, Марійка накрила її картатим пледом, дуже доречно накинутим на спинку канапи.

– А хочеш, я візьму тебе до себе секретарем-референтом? – несподівано запитала Катерина. І, змахнувши свої зневажливо зіщулені окуляри, стомлено зітхнула. – Так важко знайти нормальний персонал. Усі носяться зі своїми амбіціями, нежитями, почуттями. Ніхто не розуміє, що вони не люди, а функція. Але ти, я гадаю, можеш бути навіть багатофункціональною! Зароблятимеш більше батьків. Побачиш, як вони перед тобою забігають.

– Ні, – впевнено похитала головою Марійка. – Мій тато не такий. Він ні перед ким не забігає.

– Що ж, – відчужено погодилася Катя, схиляючи голову на подушку канапи, – є й інша реакція на владу – революційна. І якщо в тебе такі батьки, я тобі щиро співчуваю.

Вони виховали тебе абсолютно відірваною від життя. Тому ти з такою готовністю віриш у казки.

– А ти в нас найрозумніша, так?! – роздратувалася Чуб.

– Не треба, Даринко, – несподівано жорстко зупинила її подруга. – Їй і так найважче. Саме тому, що вона справді найрозумніша. А усвідомити таке розумом неможливо. У це потрібно вірити. А щоб вірити, необхідно бути хоч би трішечки дуркою.

– Справді? – приголомшено переварила сентенцію Дарина.

– І розмову про роботу вона завела тому, що їй буцім важко акліматизуватися в цій неприродній для неї ситуації. От вона і спробувала сконцентруватися на чомусь звичному. А ще просто хотіла сказати мені «дякую». Просто інакше це робити вона не вміє. Ой…

Здригнувшись, Марійка винувато подивилася на Катерину, зніяковівши, що вони так безцеремонно обговорюють уголос її слабкості, й побачила, що прогумоване обличчя гарної чорнявки раптом здригнулось і розтеклося.

– Дякую, – невміло прошепотіла вона. – Правда, дуже дякую…