Розділ восьмий, у якому Марійка безуспішно намагається порахувати київські Лисі Гори

– Ну так скажи мені її всю цілком! – незадоволено наказала Василина, всім своїм виглядом демонструючи: студентка даремно відбирає в неї час.

– Приходьте на другу гору і не бійтеся: Василь не заподіє вам зла. – Марійка нервово підібгала живіт, чекаючи, що ця тарабарщина остаточно виведе сувору історичку з себе.

– Тоді це Чортова гора, під Володимирською гіркою, – безапеляційно заявила Василина і рушила геть.

– Стривайте. Стривайте! – Попри страх, що його викликала в неї шановна Василиса Премудра, який паралізував її, Марійка, проте, не могла відмовитися від такої важливої розгадки. – А при чому тут Василь?! І чому «не бійтеся»?

Екскурсантам (цього разу не іноземним, а братнього слов’янського розливу), схоже, набридло чекати свого поводиря, й вони підтягнулися до них, із цікавістю прислухаючись до останніх слів гіда.

– А справді, чому? Це ж цікаво! – підтримав Марійку один із них, і вона зі здивуванням упізнала в нім брюнета з татаро-монгольськими предками, що його вона зустріла в «Центрь Старокіевскаго колдовства».

– Тому, – незадоволено пояснила історичка, нудьгуючи очима, – що при хрещенні князь Володимир дістав ім’я Василь. І саме святі Володимир і Варвара вшановувалися в Києві, як гонителі відьом, головні борці з мракобіссям. Вважалося, що після того, як рівноапостольний князь заснував на горі Михайлівський монастир, і там з’явилися мощі Варвари Великомучениці, відьми назавжди покинули це місце. Народ навіть склав вірші:

А Владимир наш святий

Чорнобога сколотив.

А мучениця Варвара

Усі відьми розігнала.

Відьми, що у нічну пору

Злітаються на Лису Гору.

– А Київ же вважався в Росії столицею відьом. Так? – спитав інший екскурсант – москвич, судячи з елегантних довгот його голосних. – Я читав в Інтернеті: сюди злітались усі відьми! І російські, й білоруські, й українські. І Гоголь писав: усі жінки в Києві – відьми!

– «Адже в нас у Києві всі жінки, які сидять на базарі, – всі відьми», – загрозливо поправила його Василина, що завжди сатаніла від недбалого поводження з класичними джерелами.

– Але чому в нас у Києві про це якось не говорять? – подала здивований голос Марійка.

– Та тому, що це й так усі знають! – роздратовано цикнула на неї Премудра і значущо повернулася до докучливої студентки спиною. – Прошу всіх за мною. Андріївська церква знаменитого архітектора Ермітажу Бартоломео Растреллі. Перший камінь до її фундаменту був закладений дочкою Петровою, імператрицею Єлизаветою. Саме її батько, Петро I, визнав Андрія Первозванного покровителем Русі…

– Привіт, сонце! – присусідився до Марійки татаро-монгольський брюнет. – Ти пам’ятаєш, ми вже зустрічалися?

– Ой, так! – несподівано згадала Марійка й мимоволі схопилася за шию, злякавшись, що в процесі бурхливих пригод могла втратити чужу коштовну річ.

Але її долоня відразу ж відшукала під тканиною сорочки мережану ланцюг-змію.