Розділ двадцятий, у якому Дарина Чуб викликає дух Віктора Васнецова

Київські відьми. Меч і Хрест

«З п’ятнадцяти аршин? Це скільки?» – спохмурніла Дарина.

– Так, пощастило вам.

– Та, не пощастило! – відрізав Васнецов. – То Богоматір мене врятувала! Та, яку я ось цими руками писав, а сам… А вона мене врятувала! Вона простила. І я немов наново віру здобув. Недаремно в Київ люди за тисячу верст пішки йдуть, аби святим мощам вклонитися. Недаремно його святою колискою православної віри звуть. Недаремно він – азбука православ’я! І цю азбуку всім нинішнім цинікам перечитати не гріх.

«Отож бо!» – задоволено подумала Чуб, знімаючи претензії до праросійського живописця.

– Але і цього Пречистій Діві мало видалося. Вона мене не лише врятувала і простила, але й утішила, як дитя мале.

Адже наступного дня ви мені такий безцінний дар піднесли. Мала рацію Емілія Львівна, – це, можливо, щонайперша святиня київська!

«Стоп, стоп! Емілія – Катя? Це він про скарб!» – затремтіла підслухачка від інтригуючого передчуття «того, що їй належало знати»!

– Уже й не знаю, як вас переконувати, – невдоволено зауважив професор історії мистецтв. – Казки все це, Вікторе Михайловичу. Я, зізнаюся, досі вражений, що митрополит серйозно це сприйняв і в Успенську його поклав. Про Кирилівські печери чого лише не вигадують… Самі знаєте, народ у нас темний, неосвічений.

«Що саме – казки? Чому казки, якщо він сам скарб знайшов?» – здивувалася Дарина.

– Ні-ні, Ілля, Добриня, Альоша – герої не вигадані! – натхненно заперечив Віктор Васнецов. – Я, коли його в руки взяв, такий душевний тріумф відчув, що і передати вам не в змозі. Господи, невже саме той, невже мого головного богатиря?!

«Та хто саме той? Що, сказати важко?» – занервувалася Дарина.

Оскільки виходило, що коли мого головного богатиря – то не скарб! Скарб був гетьманський…

«Що ж тоді він тримав у руках?»

– Адже я, коли картину цю тільки задумав, навмисно сюди приїжджав, на придніпровські степи, на розмах, на роздолля подивитися! Правильно Гоголь писав: «Як тут не бути богатиреві?» Ескізи накидав. Та потім усе забулось. А тут точно зійшлося в одну мить. Що ж я, дурний, на долю ремствую, коли вона привела мене саме в те місце, де Ілля мій преподобний у печерах лаврських лежить? А в Десятинній – Володимир, якому він служив вірою і правдою! І сама моя вулиця на гору Старокиївську веде, на якій богатирі мої в його князівському теремі бенкетували. Хіба не єдине все це з тим високим і суворим завданням, що я нині у Володимирському втілюю? Як я міг одне від іншого відділяти, коли і богатир мій перший, і Володимир – одне?!

– Ну, коли ви це так розумієте… – почав був член комісії з оформлення Володимирського собору, явно маючи намір закруглювати цю піднесену розмову, яку він так і не зміг заземлити.

– Так! Так! – гаряче перервав його Васнецов. – Ми ж і з вами не раз говорили, як вражає нас глибина, безпосередність і щирість старих іконописців, як вони повно і небоязко виконують свої завдання! Звідки у них ця повнота і сміливість? А завдання ж бо зрозуміле. У попередні віки всі люди, що оточували їх, – і великі, й малі, – всі вірували! І весь натовп хвилювався й радів творінню своїх художників. А хто тепер чекає від нас піднесених одкровень? Ми мусимо хльостко розважати натовп, як фіґлярі сезону, чи гіпнотизм, Цуккі, Сара Бернар. І самі ми поволі починаємо міряти себе виставковими фурорами та газетними похвалами. І їм на потребу я хотів створити своїх «Богатирів»! Квапився, терзав себе…

– Надто вже ви до себе суворі, – примирливо зітхнув Адріан Вікторович. – І до інших не менше. Пам’ятаєте, як одеського генерал-губернатора, що в собор поцікавитися зайшов, у шию виштовхали? Хіба можна так?

Але Дарина була не згодна з професором – їй дедалі більше подобався цей дядько, справжній і нестандартний. І він мав рацію: не можна тупо гнати попсу на потребу публіці. І нічого всяким начальникам лізти у святий творчий процес!

– І щодо Михайла Васильовича… – почав зануда професор.

– Не мусив Нестеров вашу Лелю для іконостасу писати, – буркнув у відповідь Васнецов, і стало зрозуміло: це переконання він висловлював вже не вперше і міняти його не має наміру.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцятий, у якому Дарина Чуб викликає дух Віктора Васнецова“ на сторінці 9. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ перший, у якому з’являється чорний ворон

  • Розділ другий, у якому Марійка виявляє небезпечну пристрасть до краси

  • Розділ третій, у якому шляхи трьох героїнь несподівано перетинаються

  • Розділ четвертий, у якому Дарина втрачає роботу, Катя – кабана, а Марійка – здоровий сон

  • Розділ п’ятий, у якому вчинено злочин

  • Розділ шостий, із якого ми дізнаємося, що головною ознакою відьми є хвіст

  • Розділ сьомий, у якому Катя стає дуже ввічливою

  • Розділ восьмий, у якому Марійка безуспішно намагається порахувати київські Лисі Гори

  • Розділ дев’ятий, у якому Дарина вчиться літати

  • Розділ десятий, де ми знайомимося з Луканькою або Анчуткою

  • Розділ одинадцятий, у якому Катя несподівано дізнається, що в неї є чоловік

  • Розділ дванадцятий, у якому Мишко і Марійка йдуть із дому

  • Розділ тринадцятий, у якому збувається пророцтво брюнета

  • Розділ чотирнадцятий, у якому Марійка відвідує божевільню

  • Розділ п’ятнадцятий, що складається майже із суцільної любові

  • Розділ шістнадцятий, у якому з’являються провали

  • Розділ сімнадцятий, який оповідає про те, що люди гинуть за метал

  • Розділ вісімнадцятий, у якому Марійка зустрічається з Мефістофелем

  • Розділ дев’ятнадцятий, у якому ми відвідуємо кафе Семадені

  • Розділ двадцятий, у якому Дарина Чуб викликає дух Віктора Васнецова
  • Розділ двадцять перший, у якому автор пропагує XIX століття

  • Розділ двадцять другий, у якому Марійка розуміє ціну справжньої любові

  • Розділ двадцять третій, у якому нам загрожують Апокаліпсисом

  • Розділ двадцять четвертий, у якому Марійка розчаровується в лицарях

  • Розділ двадцять п’ятий, у якому Булгаков згадується недобрим словом

  • Розділ двадцять шостий, у якому все горить синім полум’ям

  • Розділ останній, у якому все закінчується назавжди і починається знову…

  • Епілог

  • Легенда про моє місто

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи