TextBook – Це недозволенно! Тут пристойний заклад, панове! – вибухнув, нарешті, викректаний володар пенсне та «Болгатуру».
Марійка чула, як Михайло схопився з місця, маючи намір наздогнати її. Знала, що він за спиною, всього за два кроки, і що зараз, витягнувши руку, він торкнеться її плеча, щоб утримати, і, як тільки це станеться, вона зупиниться і залишиться з ним! Тут. Назавжди. Без жалю, відмовившись од двадцять першого століття свого життя. Тому що саме тут її дім. І саме з ним. Вона врятує його!
«Ну ж бо!»
Її праве плече занило в очікуванні його долоні.
Але долоні не було. І вона зупинилась і обернулася.
Михайло Врубель застиг, вчепившись у спинку стільця й несамовито дивлячись у вікно, за склом якого у високому, чорному, припорошеному снігом стрункому циліндрі стояв, граючись нервово тростиною, імпозантний брюнет із голубоокою каблучкою на безіменному пальці.
Той самий. Але так само мало схожий на того, доброзичливого, сонячного й безтурботного хлопця в біло-джинсовому костюмі, як і на іншого, з великим ротом, широконосого…
Та все ж вона відразу зрозуміла, чому експресивна Емілія Львівна так миттєво впізнала і злякалася його – злого й дотепного, з чорними, як вовчі ягоди, очима без дна.
«Демон!» – вибухнуло в голові.
Марійка рвонула на себе двері.
І закрутилася дзиґою, з шиплячим криком, що вихоплювався з неї.
Не було більше двоповерхової будівлі Міської Думи! І триповерхової, добудованої пізніше! І шпиля з патроном Києва Архангелом Михаїлом, який вражає мечем диявольського змія! І 15-го будинку кондитерської Бернарда Андрійовича Семадені, винахідника м’ятних льодяників «Кетті-Бос»! І татаро-монгольського брюнета в засніженому циліндрі – не було теж!
А на його місці стояли дві дівулі, облизуючи морозиво, що розтікалося, в однакових яскраво-квітчастих коротких сукнях і товстих намистах.
– Дивися, дивися! – кинула одна, вказуючи подрузі на жінку в театральному костюмі.
– Ну і що? – незадоволено відрізала друга, вже заляпана, намагаючись безуспішно стерти зі свого ліфа солодкі краплі.
Марійка істерично викинула вперед благальні долоні, немов сподівалася, що зараз цей час розчиниться під її руками, і той світ упустить її назад.
Але нічого подібного не сталося.
– Хвора якась, ходімо, – потягла заляпана свою пару. Інші гранувальники також косували на неї. Цікаво, але без особливого здивування: хіба не буває? І лише Інститут Шляхетних Дівчат сумно підморгнув Марійці з гори: «Я тебе розумію…»
– О, ні!!!
Ковальова з ненавистю відштовхнула очима коринфську колону з позолоченою «Україною» в національному костюмі, скляні «парники» підземних магазинів, залізний міст у нікуди, перекинутий через Інститутську-Дівочу вулицю, і завила від злості, що охопила.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські відьми. Меч і Хрест» автора Кучерова В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дев’ятнадцятий, у якому ми відвідуємо кафе Семадені“ на сторінці 9. Приємного читання.