Розділ п’ятнадцятий, що складається майже із суцільної любові

Пробка розсмоктувалась, і з ризиком для життя амазонка завиляла між машинами, миттєво оглухнувши від обурених сигналів, а вирвавшись на Набережне шосе, роздратовано викинула з кишені смердючу ганчірку і вивернула шовкову підкладку.

Запах гару вдарив їй у ніс.

– Гей, шубко! – закричали із зустрічної смуги.

І Дарина з жахом побачила, як величезний танкоподібний джип «хаммер» розвертається, порушуючи всі правила, і переконано прилаштовується ззаду. За ним, звідки не візьмися, з’явився чахлий безжурний «жигуль» з ароматизованою ялиночкою під лобовим склом.

– Червона шапочко, я тебе з’їм! – заіржав спітнілий хлопець, оголяючи іржаві зуби.

Його вже обганяла червона «шкода»: обличчя плейбоя за лобовим склом було злим і азартним. Він ударив по керму – і його судомний гудок протрубив для Дарини, як мисливський ріг.

Землепотрясна невиразно застогнала і помчала по набережній, боячись оглядатися назад.

Ззаду нестямно сигналили. Огинаючи Поштову площу з Річковим вокзалом, вона помітила: за нею мчить уже цілий ескорт, п’ять чи сім машин. Зустрічні водії гальмували, округлюючи здивовані очі. Перехожі завмерли на тротуарах.

– Дівчино, а чого вони за вами їдуть? – наздогнав її страхітливий джип «хаммер».

– А ви чого? – перелякано пропищала Чуб.

І почула: за її спиною дві чи три машини з гуркотом врізалися одна в одну. Хтось закричав…

Вильнувши з переляку, бідний загнаний «поні» потрюхикав по Володимирському узвозу, що розтинав дві гори. Праворуч здіймалася Володимирська гірка, порізана нестерпно крутими підйомами цегляних стежин, які деруться до чавунного Хрестителя Русі та Чортової гори, що причаїлася поряд із ним. Ліворуч збігала вниз до Дніпра Олександрівська гора із захованим під нижнім пам’ятником Володимиру святим хрестильним струмком.

Ззаду було пекло.

«Хаммер» уперто висів збоку, прикриваючи Дарину своєю значною масою. Здається, тільки це й рятувало її від збожеволілого ескорту мисливців, що гнали її, як бідолашного русака. Нетерпляча плейбойська «шкода» спробувала обігнати стотисячний джип і в’їхала у випадкову «мазду» на зустрічній смузі. В істеричну какофонію врізалася далека міліційна сирена. Дві руді білки перелякано понеслися вгору по косогору Володимирської гірки. Запах гару не зникав. Він мчав за нею. Ним пропахла кожна пір’їна її шуби, і Дарину лякало відчуття, що мопед горить під нею, обпалюючи розжареними боками її голі литки.

«Але ж я викинула її! – подумки простогнала вона, знову засовуючи руку до кишені та з розмаху потрапляючи пальцями в шовкову діру. – Мамо!»

Чортова суміш з добавкою з обстрижених нігтів розсипалася десь під підкладкою!

Їй кінець.

Вони не відв’яжуться.

Боже, скільки ж у цьому Місті Сашків?

– Дівчино, вам допомога не потрібна? – кругле чоловіче лице стривожено дивилося на неї з джипа. – Що ви їм зробили?