Розділ п’ятнадцятий, що складається майже із суцільної любові

На мосту Метро історія повторилась.

– Дівчино, давайте познайомимось! – вивалився з вікна напіврозваленого «жигуля» якийсь спітнілий, усміхнений хлопчак із сумнівної якості зубами.

– Не хочу!

– А я дуже хочу! Дуже, дуже, дуже хочу… – заканючив він.

– Гей, чого до дівчини причепився? – рикнули на нього з сусідньої машини. – Дівчино, якщо він вас дістає… – грізно насупився лобатий хлопець із очима бультер’єра.

Але дівчина віртуозно обігнала обох, самовдоволено посміхаючись їхній реакції. Дорожній флірт був невід’ємною частиною Дарининого життя – до неї клеївся кожен десятий. Але видовище такої страхітливої краси, як голонога білявка в яскраво-червоній шубі, з гривою волосся, що розвівається за плечима, мусило діяти на незміцнілі чоловічі уми крутіше, ніж червона ганчірка на бика.

У кінці моста її очікувала пробка.

Дарина зупинилася. Суворий блондин у сірому костюмі, що сидів за кермом «мерседеса», швидко застрочив щось на глянсовій візитці й мовчки простягнув її їй. Вигляд у нього був таким, наче він сам не розуміє, навіщо робить це.

– Жінко в червонім, ви неповторні! – розбещено проспівав голос ліворуч.

Дарина машинально поглянула на візитку:

«Олександр Стольников… Сашко? Ні, просто збіг!» —

І, пхаючи її в кишеню, виявила там розтерзаний вузлик із смердючою присухою.

– Гей, lady in red, давайте знайомитися! – наполягав нахабний лівий голос.

– Ви Сашко? – уточнила вона нервово.

– А як ви здогадалися?! – сторопів плейбой на червоній «шкоді».

– Дівчино, що це у вас за парфуми? – азартно принюхався хтось ззаду. – Навіть я відчуваю. Як вони називаються?

– Одеколон «Саша»! – істерично гаркнула вона, пришпорюючи мопед.

– А я теж Саша!

– І я…

– Дівчино, куди ви від нас тікаєте?!