Розділ 8 І ВДЕНЬ, І ВВЕЧЕРІ НЕ БУДЕШ ТИ В БЕЗПЕЦІ

Зенон присів і олівцем, який дістав з кишені, накреслив на мармуровій підлозі лінію.

— Ей, що ти робиш! — обурився Леонт. — Нітетіс же доведеться це відмивати!

— На те вона й жінка, щоб цим займатися. Дивись, — звернувся він до Аеніль, — це лінія старту. Ось це Барадір, а це черепаха. Пихатий Барадір дає черепасі фору в двадцять хвилин. Лунає гонг, і черепаха стартує. За двадцять хвилин вона проповзає ось стільки. Стартує Барадір і долає цю відстань за три секунди. Проте за ці секунди черепаха проповзає ще ось стілечки. Поки Барадір за десяту частину секунди долає цю відстань, вона проповзає ще… тут вже не вийде намалювати, бо дуже мало. Одним словом, поки Барадір подолає пройдену черепахою відстань, вона все одно ще трошки проповзе. Щоразу це буде менше і менше, до безкінечності, але Барадір ніколи черепаху не обжене.

— Не розумію. Не може такого бути і все, — вперто повторила Аеніль. — Він її обжене!

Зенон з серйозним виразом вказав на намальоване ним:

— Доведи.

— Обжене і все!

— Не бути тобі любомудром, — посміхнувся Зенон. — Та не журись, не жіноча це справа — любомудрствувати. Краще вчись готувати їсти та мити підлогу.

Аеніль образили останні слова, а ще більше те, що вона не могла довести Зенону, що Барадір таки точно обжене черепаху. Якщо й не в його кресленні, то на справжній біговій доріжці.

Сердита Аеніль покинула хлопців, коли Леонт саме почав щось доводити Зенону — без сумніву, з метою справити враження на Аеніль. Та дівчинка підійшла до столу, де Нітетіс складала тарілки. У цю мить без стуку до кімнати зайшла жінка. Це була майстриня з відділення алхімії, Симоніда Садіатт, що викладала в Аеніль курс «Чарівні створіння», який вона перейменувала у «Застосування чарівних створінь в алхімії». Нітетіс з Леонтом та деякі інші учні її чомусь страшенно боялися. Аеніль же вона здавалася цілком нормальною, навіть доброю, хоч іноді й різкуватою. Проте тепер дівчинка відчула у суворому вигляді жінки якусь внутрішню загрозу і невимушено відступила крок назад.

У кімнаті запанувала цілковита тиша, лише Нітетіс проігнорувала прихід гості і продовжила свою роботу. Майстер Амасіс наблизився до майстрині Садіатт і ледь помітно вклонився.

— Ви зробили велику помилку, — спокійно і тихо промовила майстриня, але від цього її загалом приємний голос видавався ще більш зловіщим. — Ви мали можливість відмовити.

— Це був кращий варіант для них, — відповів майстер Амасіс, але його голос був нетвердим і тремтів від хвилювання. Аеніль раптом відчула, що він по-справжньому боїться цієї низенької рудої жіночки.

Майстриня Садіатт буквально прошипіла щось на незнайомій Аеніль мові. Амасіс Зевскідем зблід, але нічого не відказав. Кілька хвилин Симоніда Садіатт пильно дивилася на майстра, Аеніль подумала, що вона застосовує якісь чари. Але це було не так — жінка чекала, доки майстер відведе погляд. Якийсь час він витримував її темно-зелені очі, хоча й вкрився потом, але потім опустив погляд. Жінка злісно усміхнулася і з виглядом переможця повернулася до дверей. На виході вона обернулася і дзвінко промовила у пануючій тиші:

— Гарненьку служницю ви собі завели, майстре Амасісе. Та скоро їй доведеться прибирати у значно брудніших місцях, ніж навіть цей льох.

Майстер кинувся до дверей, але вони вже зачинилися. Він зупинився й обернувся, його обличчя палало від образи. Служниці в цей момент у вітальні не було. Нітетіс, що несла тарілки у кухню, зупинилася. Її обличчя закам’яніло. Дівчина поклала посуд на підлогу і вибігла у іншу кімнату. Аеніль встигла побачити її сльози.