Розділ 8 І ВДЕНЬ, І ВВЕЧЕРІ НЕ БУДЕШ ТИ В БЕЗПЕЦІ

— Майстре, там щось… хтось… — голосом, що зривався, почала тараторити Аеніль. — Там учень лежить, і ще щось…

Двері одразу відчинилися. Вигляд у майстра був сердитий, але й стривожений. Він був у нічній піжамі та смішному капшуку на голові. Але Аеніль було не до сміху, тому вона не звернула на це уваги.

Дівчинка вказала на двері. Майстер скинув з голови химерну шапку та виглянув у коридор. Потім швидко зник за дверима. Аеніль виглянула за ним. Тепер у коридорі знову стало світло. Учень продовжував лежати де й раніше, але більше нічого не було. Аеніль побігла за майстром, вона боялася залишатися сама будь-де, навіть у його домашньому кабінеті, де безперечно є сильний захист.

Коли Аеніль підійшла до учня, шию якого розглядав майстер, то почула кволі слова:

— Гра… будьте пильні… це так важливо…

Хлопець, що лежав на підлозі коридору, був другокурсником, Аеніль бачила його кілька разів, коли він грав у Гру. Чула, що він дуже талановитий гравець, минулого року мало не виграв турнір в Академії. Вона помітила у нього на шиї невелику ранку. Здавалося, що учень не міг втратити стільки сил через таку подряпинку. Їй хотілося сказати майстру, щоб він шукав рани і пошкодження в інших місцях, аж раптом їй сяйнула страшна думка.

— Вампір… — пробурмотіла вона.

Майстер різко піднявся і глянув на неї.

— Негайно повернись у мій кабінет. Закрий на засув і не виходь звідти. Я зараз покличу цілителів і повідомлю, кого необхідно.

Аеніль скорилася. У кабінеті вона стала походжати туди-сюди, потім підійшла до дверей і почала прислухатися. Невдовзі почулися приглушені голоси, але розібрати слів дівчинка не могла. Аеніль відійшла від дверей і мало не спіткнулася об розкладені на підлозі камінці. Вміст шаф займав майже всю кімнату. Дівчина вирішила хоч трохи тут навести лад, доки повернеться майстер. Та й треба ж було щось робити, аби викинути з голови бачене. Вона енергійно взялася за роботу, хоч було вже далеко за північ.

Доки повернувся майстер, учениця склала одну шафу і третину іншої. Завершувала «мінерали», після чого залишалося лише «різне» — деякі сушені рослини, гриби і якісь сумнівні речі, які навіть складно описати.

Майстер зайшов. Він був у мантії поверх піжами. «Цікаво, де він її взяв?» — подумала Аеніль.

Майстер глянув на роботу Аеніль і сказав:

— Бачу, ти добре справляєшся. Давай завершуй, і я відведу тебе до твоєї кімнати.

Майстер зайшов до спальні і за кілька хвилин повернувся, вже повністю одягнений. Він сів за стіл і став спостерігати за роботою Аеніль. Вигляд у нього був похмурий. Коли дівчинці залишилася одна полиця, викладач щось тихо промовив, і всі речі піднялися з підлоги та охайно розмістилися на ній.

Годинник відбив другу годину ночі. Майстер піднявся. Аеніль зрозуміла, що викладач міг би за одну хвилину розставити ці всі речі за допомогою чар, але зараз це її вже не ображало і не турбувало.

— Що з тим учнем? — спитала вона.

— Хочу тобі сказати лише одне: забудь усе, що ти сьогодні бачила і що чула. Нікому, чуєш, нікому про це не говори. Тільки так ти зможеш вберегти себе. — Майстер змовк, а коли вийшов у коридор, додав: — І своїх близьких.

Аеніль кивнула. Вона була так налякана, що не збиралася сперечатися. Їй хотілося якнайшвидше забути про бачене. Коли вони опинилися перед дверима дівчачої вітальні, майстер їй щось простягнув.

Дівчинка механічно взяла. Це була маленька книжечка.