Розділ 8 І ВДЕНЬ, І ВВЕЧЕРІ НЕ БУДЕШ ТИ В БЕЗПЕЦІ

— Почитаєш, коли буде сумно. Це казки. До завтра, і не занедбуй навчання, бо допомогти тобі тут зможуть тільки знання, та й то не всі.

Лише у суботу вранці Аеніль змогла вибратися провідати Еліну в лікарні. Дівчинка лежала у невеликій світлій палаті на першому поверсі. Голова у неї була перев’язана.

Еліна ніяк не зреагувала на прихід Аеніль, лише мовчки кивнула у відповідь на привітання. Вона сиділа в ліжку, а перед нею стояло полотно, на якому дівчина щось малювала. Аеніль простягла принесені їй гостинці — солодощі. Хвора спершу стривожилася, що одногрупниця побачить картину, але та старалася не дивитися, адже знала, що Еліні не подобається, як спостерігають за її роботою.

— Як справи? — тихо спитала Аеніль, сівши на крісло у кутку.

— Вже краще, — відповіла Еліна.

— Я тобі не заважаю? Я просто хотіла тебе провідати. Не думала, що все так серйозно.

— Не заважаєш. Ти перша сюди прийшла.

— Тебе більш ніхто не провідував?

— Ні, — глухо відповіла Еліна і опустила погляд.

Аеніль не знала, що сказати, і якийсь час мовчки сиділа та дивилася, як дівчина щось зосереджено вимальовує на полотні. Тишу порушила Еліна:

— Можеш подивитися на картину… Тільки нічого не кажи.

Аеніль з радістю зіскочила і підійшла до узголів’я ліжка. На картині на фоні замку Академії був зображений… Савлій Іданнфірс.

— Нічого не кажи, — крізь зуби процідила Еліна.

— Нічого… але картина чудова, — не стрималася Аеніль.

Вона була вражена, бо аж ніяк не очікувала, що Еліна вміє малювати як справжній художник. Картина нічим не поступалася тим фрескам, що прикрашали деякі коридори та кімнати Академії, та тим портретам і пейзажам, що висіли в інших. Щоправда, Савлій був не зовсім такий, як насправді, але все ж дуже схожий.

— Це буде краща картина з усього, що мені вдалося малювати, — пробурмотіла Еліна. Аеніль не могла ні підтвердити, ні заперечити, бо інших картин одногрупниці не бачила.

Вона ще довго сиділа, із завмерлим поглядом спостерігаючи за роботою Еліни, доки дзвони замку не пробили час обіду. Тоді Аеніль була змушена попрощатися та піти. На серці їй було радісно і легко. Дівчина була вражена, що Еліна довірила їй так багато. І надіялася, що тепер в неї є ще одна подруга, нехай і прихована.

У неділю Аеніль встала дуже рано. Зазвичай вона дозволяла собі поніжитися у цей день досхочу, але сьогодні був особливий випадок — день народження Нітетіс, однієї з її подруг, і вона була запрошена. Хоч Аеніль здогадувалася, що запрошенню має завдячувати брату Нітетіс Леонту, але навіть перспектива побачити цього парубка не могла затьмарити її бажання привітати одногрупницю.

Вона була така заклопотана цього тижня, що навіть не змогла підібрати подарунок. Тому це треба було зробити якнайшвидше. Дівчина вирішила звернутися по допомогу до Гелео.

Лебенійку Аеніль знайшла на одній з алейок парку. Вона вже знала, що та проводить тут чимало часу в неділю вранці. Просто сиділа сама, немов чогось чекаючи. Це було у доволі запущеній частині парку за лікарнею, де він поступово переходив у ліс. Неподалік знаходилося кладовище. Гелео здалеку помітила Аеніль і, посміхнувшись, привіталася.