Розділ «Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе»

— Десь неподалік є церква і ми в ній повінчаємося? — перепитую здивовано. — Але ж… Ні-ні, я не проти. Та й з інституту мене вже не виключать, бо я його закінчила і диплом забрала. А от ти… Завтра ж про це будуть знати у твоїй редакції, і ти вилетиш з роботи, як корок із пляшки шампанського. Сам казав: священики мусять інформувати відповідні органи, хто в них вінчається чи дітей хрестить, — такий у них наказ від «контори глибокого буріння». Ти ж говорив…

Він закриває мені рот поцілунком.

— Знаєш, як називається це озеро? — запитує таємниче.

— Як?

— Святе.

— Святе?!

— Чого ти так дивуєшся? На Волині з десяток озер мають таку назву. Наше хотіли перейменувати ще у тисяча дев’ятсот шістдесятому, коли в селі закрили церкву. Тоді дуже багато церков закрили і чимало сіл та озер перейменували. Але тут щось у тих перейменувальників не склалося, і Святе так і залишилося Святим. Це незвичайне озеро. Кажуть, колись, у давнину, в ньому затонув церковний дзвін. Татари везли його через замерзле озеро — хтось їм сказав, що дзвін зі щирого золота, от вони й зняли його із дзвіниці. Посеред озера лід тріснув, і віз разом із дзвоном і кіньми пішов на дно. Він і досі дзвонить на великі свята. Якщо прикласти вухо до землі, то можна почути приглушений передзвін. А ще відтоді, як у селі не стало церкви, в озері Святому і шлюби освячують, і дітей його водою охрещують. Ось зараз ми з тобою скупаємося — і все: ти навіки моя, а я твій, і не розлучимося до самої смерті. А коли тут повінчаємося, то підемо в місті до загсу. Але то вже буде проста формальність.

— І то буде кінець. Бо після загсу тато мене зразу ж і вб’є!

— Хай спробує! — Роман хмурить брови, але тут же його обличчя розпогоджується. — Пішли освячуватися у Святому! Чи ти, може, передумала?

— Ні-ні, — кажу. — Я ніколи не передумаю. Але… в мене немає купальника.

— Дурниці! — сміється Роман. — Тут можна навіть без трусиків. Бач, пляжники пішли, ніхто нас не бачить. Чи ти пташок соромишся?

— Авжеж. Бач, як вони на нас дивляться — навіть співати перестали. Ану киш звідси, безсоромні! Ну гаразд. Але все-таки у трусиках.

Він роздягає мене і звільнення від кожної одежини супроводжує поцілунками. Падає на пісок блузка — поцілунки в шию і плечі, сповзає спідничка — поцілунки в коліна і вище, аж до пупка, відлітають убік босоніжки — поцілунки у ступні. Моє тіло палає від тих гарячих доторків Романових уст і благає божественної озерної прохолоди.

Ми плюскаємося, як риби. Пірнаємо і цілуємося — у воді, під водою, над водою. Роман запливає в очеретяні плавні біля протилежного берега, повертається з букетом жовтих водяних лілій, сплітає віночок і кладе мені на голову. Заціловані, скупані й освячені їдемо до Романової мами. Я трохи потерпаю: як вона мене сприйме? Я ж для неї ще ніхто, принаймні офіційно.

Маленька, ледь сягає Романового плеча, засмагла, в рябенькій ситцевій блузці з рукавами і білій хустинці у сині квіточки, пов’язаній молодичкою, вона не йде, а біжить нам назустріч. На ходу витирає очі і найперше пригортає до себе не Романа, а мене.

— Нарешті! Бо я вже думала, що не діждуся невісточки.

Роман задоволено посміхається, шепоче мені на вухо:

— Я ж казав — не бійся.

Ми з Романовою мамою накриваємо на стіл, разом миємо посуд після вечері. Вона приймає гору подушок у білосніжних вишиваних пошивках і стелить нам ліжко у світлиці. Ставить на столик біля ліжка невеличкий нічник. Місяць, ріжком зачеплений за яблуню, заглядає у вікно. Якась безсонна пташина аж заходиться в саду. Роман жартує: це соліст народного пташиного хору дає сольний концерт на замовлення.

Прокидаємося, коли вже сонце піднялося над лісом. Щоб воно не розбудило нас рано, мама вікна позапинала шторами, а сама подалася на город. Іду до неї. Над грядками ледь чутний тонкий аромат, ніби хтось, напарфумлений, пройшов стежкою і залишив по собі в повітрі солодкуватий слід. Розгортаю кущі картоплиння і бачу блідо-бузкові, ледь помітні квіточки матіоли — це вони вночі так розливали духмяні пахощі, а тепер згорнули пелюсточки й принишкли. Обережно пересуваю ноги, щоб не наступити на огіркове гудиння. Вибираємо огірочки, ще невеличкі, з жовтими квіточками на носиках, несемо до літньої кухні. На столі в літній кухні — слоїк зі свіжим молоком, глиняна мисочка з медом і струдель.