Розділ «Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе»

Енна. Дорога до себе

Заходимо в темнуваті сіни. Михайло притримує мене і першим переступає поріг кімнати.

— «Ой чи є, чи нема пан господар дома?..» — заводить баском.

— Михасько! — чується у відповідь радісний баритон. — Скільки літ, скільки зим! Яким вітром тебе занесло в нашу глухомань? Знов якусь темну тему на світ Божий витягаєш чи білу пляму історії словом розфарбовуєш? Ну, тепер уже не страшно, тепер можна…

Якусь мить бачу тільки візок, над яким схилився Михайло. Піднята для обіймів рука того, хто сидить у візку, міцне плече. На плечі — невеличке тату: морський якірець на ланцюжку. А потім з-під руки визирає обличчя. Чітко окреслені, вперті губи, неголена щока, примружені карі очі, рубець, що, перетинаючи праву брову, тягнеться через чоло і ховається у волоссі.

Яскрава блискавка розпанахує небо наді мною, шугає над головою, засліплює, а тоді, влучивши просто в серце, пронизує панцир, так тісно припасований колись кимось до мого мозку, як бойовий шолом до голови древнього воїна. Здається, шолом ось-ось трісне.

— Романе! — шепочу. — Романочку!..

Падаю на коліна перед візком. Припадаю обличчям до Романових ніг. Михайло намагається підвести мене, але я відштовхую його. Тепла долоня лягає на мою голову, гладить її, перебирає волосся. Не бачу, але знаю — це Романова долоня. В нього завжди були теплі руки, навіть у люті морози.

— Ну чого ти? Чого? Заспокойся! Тепер усе буде добре! — чую над собою тремтячий голос. — Я ж казав, хто повінчається в озері Святому, той уже до смерті не розлучиться. Казав же! Ти думала, що я вигадую, жартую? А от і ні. Ми з тобою живі, і, значить, до смерті… до самої смерті…

Романе! Як же це могло статися? Як, Романочку? Можна було забути всіх, можна було забути навіть увесь світ. Але тебе?!.. Тебе?!.. Що це він сказав? Ми з ним вінчані?

Панцир врешті-решт тріскається. Починає спадати, мов шкаралуща з горіха. І найперше, що появляється з-під нього, — усміхнене обличчя Романа. Не це, не теперішнє — молодше, без рубця від брови до волосся.

Хтось рвучко висмикує з моєї заблокованої пам’яті спогад, ніби один-єдиний пазл із цільної конструкції.

10

Пазл №… Вінчання

Обабіч миготять дерева — такі високі, що, здається, на них погойдується небо. У кронах виспівує птаство. Я ще не чула такого потужного, багатоголосого та гармонійного співу — тисячі соло зливаються в одну ораторію, і при цьому — жодної фальшивої нотки.

Роман жартує:

— Ранкова репетиція народного пташиного хору під орудою маестро-солов’я. Це я запросив його на весілля.

— На весілля? — дивуюся. — На чиє весілля?

— На наше.

— То ми їдемо на… своє весілля?

— А ти й не здогадувалася?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Енна. Дорога до себе» автора Гуменюк Н.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе“ на сторінці 16. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Надія Гуменюк Енна. Дорога до себе
  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи