Розділ 11 Охтирські пригоди

— Та є тут одна справа, — посміхнувся Ліберман і підморгнув.

— Вже кралю собі завів? Ну ти швидкий! — вмить заспокоївся Люшков.

— Генріху, життя коротке, треба встигати.

— Слухай, а там мені нічого немає? Може, подруга яка?

— Ні, дівчина одна.

— Просто я на ту білявку надивився і якось розбурхався, — пояснив Люшков.

— Ага, дівка така, хвилююча. Он навіть Шпиля розпалила. А ти до шпиталю сходи. Там сестрички непогані є. Або он у підвалі ЧК заручниці, всі паночки, офіцерські підстилки. Там теж є, що вибрати. Все, побіг я.

— Завтра ж важкий день, — нагадав Люшков.

— Після хорошої ночі весь день як на крилах літаєш, — реготнув Ліберман.

— Ну давай, літун, не перелітай.

Ліберман побіг сходами до дверей, зустрів професора Бар-Кончалабу, якого водили робити досліди у дивом вцілілій лабораторії земської лікарні. Професора завели до підвалу, штовхнули за ґрати, де вже сидів Чет. Бар-Кончалаба напружено думав про щось, бурмотів під ніс, потім відчув присутність іншого та спитав:

— Тут є хто?

— Є, — сказав Чет.

— Хто ви?

— Я — Чет.

— Ви той хлопець, що втік разом з моїм сином?

— Так.

— А де Славко?

— Залишився у лісі.

— З ним все добре?