Розділ «Юр Логвин Закляття відьмака»

Варава зі злості, що Окиша так загаявся і навів сторожу на них, ударив ножем Окишу й побіг мочарами й очеретами до Дніпра. Бо на тих стежках його не могли дістати собаки. А дідів собака повів осочницьких псів нашими таємними стежками. Дід, видно, відчув, що пси оточили Вараву. І тоді витяг заячу кістку і з усіх сил засвистів нечутним свистом. Пройшов якийсь час, і наш забрьоханий від хвоста до вух, славний наш Лапко був уже з нами!

Згодом осочники, по корчмах гуляючи, розповідали, як раптово з’явився вовк. І всі собаки помчали за ним. Потім, коли осочники скочили на коней і помчали за зграєю, вовк перетворився на здоровенного мишастого собаку! Далі довелося спішитись і піти мочарами, вони знайшли смертельно пораненого Окишу, і той сказав їм, що його заколов Варава, розбійник і отравитель. Це він отруїв боярина Сергія. А тепер із золотим оберегом тікає від собак. Як осочники наздогнали своїх собак, то серед них не було ні вовка, ні мишастого велетня пса! А на купині стояв непорушно Варава. І його оточили роз’юшені пси і аж захлинаються від гавкоту. Варава знав: один порух — і собаки його пошматують до кісток! Та, коли осочники підійшли впритул між псами, Варава вихопив із пояса золотий оберіг і жбурнув його подалі від берега. Оберіг тільки булькнув та кола по воді погнав…

Ну, про Вараву ви знаєте. Його перед замком на Боричевім узвозі повісили. Він у всьому признався, у всіх своїх злодійствах. І я був тоді при страті. На пакіллі, як горобчик, примостився і усе геть бачив! Страшний цей Варава був, хоч і в путах! Сивий, бородою заріс. Чорні, кошлаті брови! Замковий вістун читає всі його злодійства і постанову воєводського суду, а Варава все кудись у натовп дивиться, все очима когось шукає. Йому на шию зашморг накинули, а він так труснув головою, наче муху відганяючи, щоб не заважала йому… Так і завис, ні слова каяття не сказавши і людей не перепросивши за свої злодійства… І кого ж він там виглядав у юрбі?! Дід це теж помітив. Та як ми з дідом не мізкували, так ні до чого путнього не змогли додуматись…

А про озерце, де золотий оберіг гулькнув, ось що вам скажу. Ми наступного року спробували спустити воду з того озерця. Воно невелике, і за кілька років можна було б висушити його. Та, по-перше, то княжа земля. По-друге, там є кілька холоднющих джерел. Вони щедро озерце та ковбані живлять крижаною водою. І скажіть — як же їх закрити чи забити?.. Отже, до Страшного Суду лежатиме там золотий оберіг! Книжник казав дідові, що той оберіг належав у прадавні часи найбільшому чародію землі Руської — полоцькому вовкулаці Всеславу! У цього дивного Книжника було списано, де, хто і коли із наших владців, князів чи монастирів і церков мали дорогоцінні речі, святині чи скарби. І коли хто й куди ті скарби чи святині загарбав від нас і вивіз у чужі землі. Страшенні це письмена! Справжня заупокійна молитва. Вже за моєї пам’яті чортів зайда, похлібник московського князя, паскудний грек Фотій потяг із нашої пресвітлої Софії ось які скарби: правдиві сандалії і скіпетр Богородиці, шмат хреста Господнього, золотий потир із шафірами. А також «Страсті Христові», сріблом і злотом прикрашені. І срібне кадило самого митрополита Кипріяна! Все це роблять і робили єдиновірці. А що говорити про латинян та магометів? Нічого казати не хочеться… тягли від нас, тягнуть і сьогодні. І тягтимуть, не сумнівайтеся, завтра й позавтра! Бо нема у нас свого кесаря або короля! А князі? Князі що? Їх, як своїх бояр, наплодилось. Та все чужої крові. А своїх нема. Перевелась у нас наша чиста кров!..

Таємний лист

З листа скарбничого Лівонського ордену до магістрату міста Ревеля від 13 березня 1413 року:

«…А на закінчення нашого таємного листа сповіщаємо вас, що в Ризі зловлені руські купці, які прибули з Полоцька з фальшивими монетами, що наслідують наші монети, які карбують у Вендені. Завезли всього фальшивих монет вагою на п’ять сотень ризьких марок. Підробка досконала, як малюнком, так і видом металу. Бо сліди на пробірнім камені і фальшивих монет, і наших монет — однакові і починають різнитись тільки на другий чи на третій день. При суворім допиті полоцькі купці виказали головного фальшувальника. Але він, завдяки своїй спритності, втік. Є сумніви, чи він руський. Можливо, цей злочинець чех або лях. Є підозра також, що злочинець, крім штемпелів артігів Тартуського єпископа, має також штамп рейнських гульденів. Подаємо вам прикмети фальшувальника. Росту вище середнього. Волосся темне, із сивиною. Брови густі, зрослі, має густу бороду і вуса. Очі жовті. Досконало знає ковальську справу. Вміє лити дзвони. Грає на віолі та флейті. Напевно, знає німецьку мову. При ньому була весь час молода дівчина в руськім одязі. Русява, очі блакитні. Певно, німа, бо купці не чули від неї жодного слова.

У зв’язку з цим просимо вас, дорогі браття, ознайомити з прикметами злочинця митників, збирачів податку, володарів заїздів торгових. А також капітанів і володарів суден, що мають вирушити до Ганзейських міст. Чули, що він цікавився Любеком. В разі затримання злочинця просимо негайно оповістити нас, а названого злочинця стерегти якнайсуворіше!

З тим і кінчаємо, дорогі браття! І нехай з вами пребуде благословення Боже! Амінь!»

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!