Розділ без назви (9)

Скоро ми підійшли до кімнати повії. Вона вже була на місці.

Дівчина глянула оцінливим поглядом. Я відразу відчув, що про нас їй уже повідомили. І не помилився.

— Ви нащьот того хворого? — спитала вона байдуже.

Мова одразу виказувала в ній походження з якогось села, хоча дівчина явно намагалася це контролювати, підлаштовуючись під місцеву вимову. Думаю, живе в Рівному давненько, бо в неї досить непогано виходило. Лише шиплячі ще залишалися недопрацьованими.

Одягнута в надто коротку приталену сукню чорного кольору. Я мимоволі порівняв стиль її одягу з Лізиним. Моя дівчина завжди одяглася строго й у довгі спідниці та сукні. На ногах у дівчини виблискували стразами чорні босоніжки на високих шпильках. Макіяж, очевидно, вона вже встигла зняти. На лівій руці, вище ліктя, я помітив два синці, які вже загоювалися.

— Так, хотіли у вас, Ілоно, дізнатися про нього все, що тільки можете нам повідомити. — Ліза уважно роздивлялася повію.

— Узагалі-то я не розповідаю нічьо про своїх клієнтів, — так само байдуже промовила та.

— Я думаю, він не образиться на вас. — Я всміхнувся.

— Да, це точно. Він же обіжений на все наше місто. — Дівчина розсміялася.

— І не тільки на місто, а на всіх людей. Поки ви тут жартуєте, можливо, він у цей момент вбиває когось. — Ліза здивувалася, почувши мій тон, але це дівчисько чомусь мене розізлило. На вигляд їй було не більше двадцяти років. Вона сиділа перед дзеркалом й зачісувалася. На нас майже не звертала уваги. Проте після моєї репліки дівчина все ж уважно на мене глянула.

— Не стóїть вам піднімати на мене голос, — прошипіла вона.

— А то що? — Я прийняв виклик.

Ілона лише злісно дивилася на мене. Ніздрі її розширилися. Рот ледь розтулився. У нашу сутичку втрутилася Ліза:

— Ілоно, або ви нам розповідаєте, що знаєте, або ми просто повідомляємо про вас у поліцію. І тоді вже вони вас допитуватимуть. — Дівчина зупинила свій погляд на Лізі. Здавалося, вона вирішувала, що робити й чи погоджуватися на розмову з нами. Очевидно, страх перед поліцією переміг, і вона відказала більш спокійним тоном:

— Мені особливо нема шо розповідати. Він був моїм клієнтом, добре платив. Я не мала на його ніяких скарг.

— Він вас бив, — указав я кивком на її ліву руку. Вона автоматично поглянула в той же бік, сховала кінцівку.

— Ну, то й шо? У мене така робота. І за це, — вона підняла руку, — я беру набагато більше, ніж за обичні услуги.

— Ну, гаразд. — Я вирішив обійтися без подібних подробиць. — А ви не помітили нічого незвичного в ньому? Він, можливо, щось повідав вам, так би мовити, охоплений пристрастю?

— Нє, нічьо він не розповідав. Він був узагалі досить мовчазний. А я й нічьо не розпитувала. Мені, знаєте, платять не за те.

Ліза підійшла до дівчини ближче.