Розділ без назви (10)

Розмова була завершена. І тільки тепер мені стало зрозуміло, що весь той час, поки розмовляв із Малашком, я не озирнувся. Не подивився, що робив Криж. А що, якби в цей момент він захотів ударити мене по голові абощо? Але ні. Поблизу ж були люди. Я різко озирнувся. І здивувався. Склалося враження, що його тут узагалі ніколи не було. Він зник.

***

— Сьогодні мені принесли ось це. — Малашко налаштовував відео. Я сидів за столом. — Не знаю, як так вийшло, що мені відразу не передали цю зйомку.

Відтоді, як прийшов, я не вимовив майже жодного слова. З голови в мене не виходила зустріч із Крижем. Дивовижно, наскільки він змінився.

Малашко ще до пуття не пояснив, навіщо він мене викликав. Слідчий щось говорив про тюремний запис, про Стаса, та я особливо не дослухався. Перед очима все ще стояв той старий бомж, який, побачивши мене першого разу, відразу відвернув погляд. Я не впізнав його, моя інтуїція підвела мене. То був не безхатько, то був ВІН!

— З вами все гаразд? — поцікавився Малашко. Він помітив, що я його не слухаю. — Це дуже незвичний запис. Мені потрібно, щоб ви глянули на нього й прокоментували. — Він уже збирався вмикати.

Я відволікся від своїх думок і подивився на екран. Здається, я промовив щось на зразок «Уважно дивитимуся». Дивно, але мене тоді якось абсолютно не цікавило те, про що мені хотів сповістити Малашко. Але з першого кадру я зрозумів, що помилявся.

З найпершої секунди запису я цілковито забув про сьогоднішню неприємну зустріч. Навіть не уявляв, що забути про неї можна буде настільки швидко. Я випрямився на стільці й почав уважно дивитися. Голосів не було чути. То був Стас і − не може цього бути! − мій зведений брат! Він прийшов до Стаса в тюрму, і вони про щось розмовляли. Розмовляли так, немов то була зустріч двох давніх знайомих. На Валерці була блакитна футболка. Якось Ліза казала мені, що бачила мене в такій. Того разу я подумав, що вона переплутала мене з кимось, виглядаючи з вікна. Так, таки переплутала, але не з кимось… а з моїм зведеним братом.

Краєм ока я звернув увагу на те, що з мене не зводить погляду Малашко. Слідчий стежив за моєю реакцією та чекав на моє пояснення. І я знав, що той запис означав. Точніше, я міг пояснити те, хто ж на плівці. А от що це означало…

— Це мій зведений брат, — нарешті промовив я. — Це Валера.

Я потер чоло. Я не міг нічого второпати. Мій брат був тут, у місті. Але мені він не дзвонив. Він приходив до Стаса у в’язницю. Навіщо? А потім Стас помер.

Думки почали плутатися в моїй голові. Я заплющив очі й знову потер чоло. Несподівано згадав те, що аж ніяк не мав права забувати. Мені згадався день, коли я побачив Крижа та Федюкевича разом. Але перед тим я помітив іще одну, до болі знайому постать. Постать, яка була надзвичайно схожа на мого зведеного брата Валеру. Я настільки здивувався, побачивши Федюкевича та Крижа разом, настільки злякався, що абсолютно забув про брата. І тільки зараз я про це згадав. Отже, мені тоді нічого не здалося. Усе було так, як я це бачив. Який же я дурень! Як можна було таке пропустити! Я підвів голову до Малашка. Він усе ще дивився на мене. Слідчий чекав пояснення.

— Тобто як «зведений брат»? Чому ви ніколи про нього не згадували? Чому я ніколи його не бачив? — Малашко, здивований, здавалося, не менше, ніж я, сів навпроти мене. Він зупинив запис.

— Та я й сам його вже досить давно не бачив. — Дивні почуття налинули на мене. Я відчував, що мені важко дихати. — Я наллю собі води. — І не чекаючи на відповідь, потягнувся до графина.

— Так, звичайно. — Малашко напружився, очікуючи того, що я розповім.

— Ми не бачилися вже майже десять років. Вітчим із матір’ю розлучилися й нас розділили. Валера з батьком поїхав у Росію, в Омськ. Валерці тоді було сімнадцять. Мені — шістнадцять. Ми й до того мало спілкувалися. А відтак і поготів.

Я не став розповідати Малашкові про справжню причину, через яку вітчим забрав Валерку, себто про підозри на психічний розлад. Мені не хотілося, щоб слідчий про це дізнався. Бозна-що він міг у такому випадку подумати (зважаючи на ситуацію, що склалася в місті).

— І ви не знали, що ваш зведений брат повернувся?

— Нещодавно я бачив його в місті. Точніше, це було того дня, коли я помітив разом Федюкевича та Крижа. — Я знову згадав про сьогоднішню зустріч із тим психом. Але наразі вирішив нічого не казати Малашкові. — Я побачив його, а потім майже відразу — Крижа з Федюкевичем. Для мене подібне знайомство дільничного та Крижа стало такою несподіванкою, що я абсолютно забув про те, що побачив Валеру. Окрім того, я не був на всі сто відсотків упевнений, що бачив саме його. Тоді. Зараз я вже в тому не сумніваюся. — Я розповідав усе з похиленою головою. Новина дійсно надто мене приголомшила.

— Як ви думаєте, чому ваш зведений брат вам не зателефонував? І чому він ходив до Стаса? Я думаю, він не міг не знати, що скоїв ваш колишній друг. Якщо вже він знав, де перебуває Стас…