Розділ ІІІ Три листи правди

«Гуль-гуль-гуль», – покликав птахів молодик.

Мія звернула увагу на його дещо незвичну, навіть екзотичну, як для цих країв, вузькооку й виразну чорноброву зовнішність. Не калмик, не японець, а от кримським татарином був цілком імовірно, поміркувала Мія.

Тим часом дівчина його була блондинкою, «з наших».

«Дурепа, я знову ділю людей на своїх і чужих, наших і не наших!» – посварила себе руда веремія.

Білокрила красива й горда пара, наче два граційні вишукані кораблі, трималася запланованого курсу із середини озера до його берега.

– Того року жив у нас тут лебідь-одинак Артем, – заговорив до Мії незнайомець.

Вона приємно здивувалася і прислухалася.

– Лишився на озері навіть зимувати, – додав хлопець. – Був улюбленцем дітвори та й усіх птахолюбів! – улесливо всміхнувся. – Бачити лебедя на снігу було дуже незвично, але то справді красиве видовище…

Як же їй подобається такий тип чоловіків!

Ох, невиправна ти, Міє-вереміє!

– Кожного дня він граціозно так походжав засніженим берегом, хапав із рук їжу, а ночувати літав десь у хащі, може, й на острів, бо там багато дерев і водойми навіть зимою геть зовсім не замерзають.

– Класно, – відреагувала «киянка».

Дівчина говіркого парубка і далі сиділа у його обіймах, не рухаючись і не говорячи.

– А ото недавно Артем зник, – у голосі красунчика з’явилися нотки хвилювання. – У Світязі кажуть, що лебедя вбили… Є тут у нас, у сусідньому селі, один браконьєр, що має совість ласувати лебедятиною.

– Який жах! – занепокоїлася Мія.

– Так. Нині вже не така дика природа, як дикі люди, – відказав співрозмовник. – Не дістали ще його відповідні служби, щоб йому!.. А ця сімейка давненько в нас, – кивнув на «корабликів». – Он як лебедята підросли! – щиро зрадів оповідач, забачивши на обрії ще й сіреньких малюків.

Мія справді за якусь мить відволіклася від цікавого оповідача й захопилася тим, як лебiдь узявся захищати свою даму серця, помітивши людей, а та своєю чергою не переставала опікуватися четвіркою дитинчат, підсовуючи до них якнайближче дзьобом корм.

– До речі, лебеді, на відміну від інших птахів, ще й вельми дужі, – додав смаглявий світязянин. – Ударом крила самець може переламати людині руку!

– Ого-го! – неабияк зчудувалася Мія. – Ви перевіряли? – засміялася.

– Ні, – відповів він усмішкою навзаєм, – тесть розказував, що бачив таке сам, на власні очі…