TextBook У житті, на жаль, не існує «якби».
«Якби» існує тільки в мові.
І в роздумах…
Для чогось…
Лії зненацька схотілося подякувати бабі Усті, діду Гордію і матері Марії за те, що саме вони – її найрідніші люди. Просто подякувати, бо вона ніколи не робила цього від серця і вголос, хіба тільки подумки.
Бо що, якби народилася вона в інших людей?
Що, якби не прожила, а промучилася так, як суджено Володьці Вілкулу й таким, як він?
Вона схопилася з місця й хутко покрокувала в протилежному від «Хутора очеретянок» напрямку. Треба було зателефонувати Івану Петровичу й повідомити, що сьогодні вона знову не зможе прийти на зустріч.
Але хіба вона не може дозволити собі не телефонувати йому?
Ні про що не повідомляти, ні перед ким не звітувати?
Вона може бодай раз помилитися?
Зробити щось не так?
Для себе?
У пориві?
Не питаючи ні в кого дозволу?
Її хода поволі перетворилася на біг. Лія мчала туди, де були її рідні і завжди на неї чекали…
Три могили квітували в одній огорожі. Мати, батько й донька. Вони поруч. «Рідні мають бути разом», – згадала дідові слова.
Сіла на лавчині.
– Дякую вам, мої найдорожчі, – мовила вголос. – За все, – скрушно заплакала.
А за мить:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гордієві жінки» автора Куява Ж.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ ІІ Волелюбний сусіда“ на сторінці 62. Приємного читання.