Розділ ІІ Волелюбний сусіда

Згадала, як не раз бачила місцевих жителів на порозі їхнього дому. Вони заходили не далі за коридор, «бо невдобно, що отак без попередження нагрянули, бо тільки на пару слів», кликали Гордія Васильовича, про щось із ним нечутно гомоніли і йшли. А за якийсь час верталися неждано знову й уже з «могоричем», бо дід їм «вельми допоміг». Комусь – новою роботою, комусь – додатковими навчальними годинами, комусь – зручним графіком роботи, комусь – виконаною контрольною як для вчителя-заочника, комусь – гарною характеристикою, комусь – рекомендацією, комусь – в оформленні документів як для малозабезпеченої сім’ї, комусь, старому й немічному, – організацією школярів для прибирання подвір’я або побілки парканів та дерев… Її діда справді називали людяним і дбайливим, як зауважила Віра Семенівна. Він був справді небайдужим до чужих людей та чужого горя, завжди старався допомогти й нікому не відмовити. А бабу Устю тим часом школярі і їхні батьки називали «найдобродушнішою з учительок».

Але чужі люди йшли, а рідні зоставалися вдома…

І зроблене дідом добро швидко забувалося хатніми мешканцями, його «жінками»…

Чомусь до домашніх так дбайливо дід не ставився.

Чи…

«Все, що я нажив, то для внучок, – часто повторював Гордій Маковій. – Бо вони зо мною. Терплять мене й люблять по-своєму. Я це відчуваю. Рідні мають бути разом, якими не були б», – додавав.

Врешті згадала про Івана Петровича. Сьогодні вона знову домовилася з ним зустрітися…

Зирнула на годинник, іти додому було вже ніколи. Вона сіла на лавку, на зупинці, дістала щоденник і написала:

Якби всі діти народжувалися в щасливих батьків…

Якби всі батьки народжували щасливих дітей…

Якби матері не покидали своїх дітей…

Якби бабусі й дідусі не мучилися з покинутими внуками…

…

Якби мама не покинула Вітю і Васю… Якби їхній тато не покинув їхню маму… Якби їхня бабуся Віра замолоду більше приділяла часу донькам… Якби бабусю Віру не покинув замолоду чоловік… Якби цей чоловік не одружився з бабусею Вірою… Якби бабуся Віра вийшла заміж за іншого… Якби ж вона покохала іншого… Якби інший освідчився їй…

Як же в житті все з усім взаємопов’язано…

Як же все переплетено й перекручено…

Якби мама не народила Володьку… Якби його мама по-справжньому когось полюбила… Якби його маму по-справжньому хтось полюбив… Якби Володька народився з любові і в любові…

Якби Вітя, Вася і Володька народилися в інших батьків…

Якби все можна прорахувати наперед…

Але все, що стоїть після слова «якби», – лише припущення, лише слова, а ніяке не життя.