Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

— А ти що, мене заміж візьмеш?

Магда сіла на ліжку, і перса її повисли донизу. Волосся все ще закривало обличчя. Такою вона була зовсім негарною.

— Ляж, — наказав їй чоловік.

— Мені зимно...

Теодор накрив її ковдрою і сів на край ліжка.

— Скажи мені краще одне, — мовив чоловік, — чи знаєш ти щось про графиню Сенявську?

— Така ж курва, як і я, — пирснула зо сміху Магда, — тільки вона шляхтянка, а шляхтянок так не називають... Доки чоловік її десь у мадярах б’є турків, вона тут дарма часу не гає. Звісно, не її обирають, а вона собі обирає мужів для утіх. Це все шляхта, достойники, най’го шляк трафить. Подейкують, що навіть король побував у її ліжку...

— І все місто про це знає? — здивувався Острожанин.

— Чому ж усе місто? Такі, як я знають... Я й про тебе дещо вивідала.

Магда вкотре відкинула з обличчя розпатлане волосся і хитро всміхнулась.

— Ну-ну, кажи.

Чоловік несподівано байдуже поглянув на неї.

— Кажуть, ніхто в цілій Жечі не б’ється на шаблях краще за тебе, любасику...

— Побачимо, — відповів той.

Десь глибоко всередині йому було приємно таке чути від неї. І ще йому хотілося до неї повернутись. Точніше, хотілося повертатись щоразу до тієї самої жінки. Хай навіть до Магди... І, принаймі, тепер, доки в нього є гроші, ніхто інший не торкнеться її.

Йдучи до свого помешкання, Острожанин задумався над чутками, які передала йому Магда. Отже, графиню образив хтось з її коханців. Образив так сильно, що вона не пошкодувала величезної суми грошей, аби йому помститися. І помста ця, слід визнати, страшна для того, хто цінує гонор шаблі... А цінувати гонор шаблі може тільки справжній майстер поєдинку. Хто ж це, в біса, такий?..

Біля брами виднілася чиясь постать. Острожанин завбачливо зупинився за кілька кроків і поклав руку на ефес шаблі.

— Пане Белей, — почулося з темряви, — мене послала до вас її милість, графиня...

«Чудово, — подумалось Острожанину, — тепер усе з’ясується».

Незнайомець підійшов до нього й, озирнувшись довкола, промовив: