Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

— Полковник сам непогано знається на цій справі, тож дозволю собі з ним погодитись.

— Точніше, він сказав, що ніхто у всій Речі Посполитій не володіє шаблею краще за вас, — мовила жінка, дещо здивована його тоном.

— Гадаю, знайдуться двоє-троє, хто заперечить вашій милості.

— І в такої славетної людини ані титулу, ані звання, ані навіть імені? — щиро здивувалась пані Сенявська.

— Я знаний і титулований посеред лицарів, ваша милосте. Мені сповна цього вистачає. Все інше мене цікавить мало, — пояснив той.

Графиня усміхнулась.

— У наш час рідко можна почути таку відповідь, навіть від чоловіка, — промовила вона.

— Але мене цікавить золото, ваша милосте, — зазначив Острожанин, — і таку відповідь можна почути на кожному кроці. Я тут не виняток...

— Що ж, пане Острожанин, саме для цього я сюди прийшла. Запропонувати грошей в обмін на вашу майстерність, — сказала графиня.

— Моя шабля до ваших послуг, — коротко відповів той.

Чоловік, здавалось, втішився, що розмова почала набувати ділового характеру.

— Пані потрібен надійний охоронець? — запитав він, кинувши презирливий погляд у бік того, хто сидів неподалік.

— Ні, — заперечила жінка, — мені потрібен хтось, хто відстояв би мою честь.

Острожанин, не встаючи, вклонився.

— Хтось, хто помстився би за образу, — уточнила графиня.

Чоловік нахмурився. Він потер чоло і, відвернувши погляд убік, важко зітхнув, мовби вже шкодуючи, що подолав такий довгий шлях з Острога даремно. Коли він знову поглянув на графиню, в очах його світилися жаль і розчарування.

— Ваша милосте, — почав він, — я фехтувальник, а не вбивця. Якщо вам потрібна смерть кого-небудь, знайдіть майстра цього ремесла.

— Я не сказала, що мені потрібна його смерть, — відповіла графиня, — я сказала, що мені потрібна помста.

У голосі жінки відчувалася така владність, що Острожанин замовк і схилив голову.

— Вийдемо на вулицю, — наказала вона, простягнувши йому руку.