Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

Полковник раптом зітхнув так важко, мовби на плечі йому хтось опустив десятипудову брилу.

— Білявські прибули сюди зі своєю шістнадцятилітньою донькою. Та запала на нашого капітана, а тиждень тому загинула за загадкових обставин... Звісно, підозри найперше впали на нього, тому капітан і перебуває під арештом до з’ясування обставин.

— Нашого офіцера підозрюють у вбивстві? — запитав я.

— У вбивстві чи причетності до вбивства, — відмахнувся полковник, — однаково кепсько, погодьтесь...

Я погодився.

— Хоча сумніваюсь, що це він зіштовхнув її зі скелі, — додав Румель, — капітан Кравецький ловелас і пройдисвіт, але не вбивця. Найгірше, що цей бовдур мовчить і відмовляється будь-що розповідати слідчим.

— Ваше благородіє, я готовий поговорити з цим офіцером! Можливо, мені вдасться дізнатись подробиці, — вирвалось у мене.

— Займіться своїм оркестром,— різко відрубав полковник, — я хочу, щоб за місяць від них чулося щось пристойне, а не тільки матюччя.

— Слухаюсь!

— Вільно! Ідіть, майоре...

Щоденник Ніни Білявської:

«5 червня 1898 року, Харків.

Лізо! Люба моя подруго, шкода, що зараз ти так далеко!.. Сьогодні моє серце переповнене радістю: за кілька тижнів я нарешті побачу море. Вперше в житті, Лізочко!..

Ми вирушаємо, щойно батько владнає свої справи, а мама підбере собі гардероб. Ти ж пам’ятаєш, Лізо, скільки їй усього потрібно?..

Мені наказано вивчити наперед десять сторінок французької і стільки ж математики, але мене це не засмучує. Я на все згодна, аби лише збулася моя мрія! Адже я з самого дитинства мрію про море!.. Завжди намагалась уявити, яке воно, як шумить, як хвилями накочується на берег, як лагідно торкається ніг. Лишилося зовсім трохи, Лізочко!..

А ще я мрію побачити корабель. Справжній великий корабель з велетенськими білими вітрилами, як у тому романі, що ми читали разом... Лізо, як мені тебе бракує! Іноді мені здається, що ця радість моя неповна. А неповна через те, що я не можу поділитися нею з тобою.

Пишу це все в щоденнику, бо не можу надіслати тобі листа. Батьки чомусь забороняють мені це робити. Мовляв, звідси не доходять листи до Франції... Але коли ми знову з тобою побачимось, я дам тобі все прочитати. Все-все, що тобі написала і ще напишу.

Мені хотілося б додати сюди деякі інші мої переживання і мрії, проте ще не час для них.

Ненадовго прощаюся, моя люба подруго!

Мушу вчити французьку.