Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

— Завтра на дорозі поряд з костелом Святого Лаврентія між десятою вечора і північчю проїде загін вершників. Посеред них, імовірно в центрі, буде шляхтич у мадярському костюмі... Це той, про кого мовила вам графиня... Добраніч, вашмосць.

Сказавши це, посланець уклонився і зник у темряві. Острожанин неспішно піднявся до свого помешкання і, запаливши свічку, сів до столу. Знявши рукавиці, він підсунув до себе каламар, перо і аркуш паперу. Чоловік написав кілька незграбних рядків і, дочекавшись, поки висохне чорнило, склав папір учетверо. Завтра вранці господар дому передасть його в будинок розпусти разом із грішми.

Увесь наступний день Острожанин шукав собі доброго коня. Тільки під вечір у торговців мультян він виторгував за підходящу ціну сильного молодого жеребця. Залишалось кілька годин, і фехтувальник вирушив на місце, де мала б відбутися зустріч. Швидко смерклося, і невдовзі все довкола заполонила густа темрява, крізь яку проривався колючий вітер. Насувалася гроза.

«А що як розпочнеться дощ, і вони передумають? — подумалось йому. — Або вирушать іншою дорогою?..»

Проте негода не квапилась. А за годину-півтори в темряві замиготіли ліхтарі. За мить вже можна було роздивитися силуети вершників.

Острожанин легенько вколов шпорами коня і виїхав уперед, ставши поперек вузької дороги. Загін зупинився. Коні затупотіли на місці, а хтось з людей нетерпляче крикнув:

— Геть з дороги, дурню!

Проте чоловік не зрушив ані на крок.

— Геть з дороги, дурню! — повторив той самий голос. — Забирайся, бо знесу тобі зараз голову!

— Та я б залюбки, добродію, — відповів Острожанин, — але мій кінь не хоче рушати з місця. Бачте, я тільки сьогодні його купив у дурних мультян, чи... мадяр, уже й не пригадаю, і не встиг ще приборкати...

— Зараз я тобі покажу дурних мадяр!

З темряви на нього, тримаючи над головою шаблю, галопом понісся вершник. Острожанин ледве встиг розвернути коня назустріч і відхилитись убік. Ворожа зброя свиснула над вухом, але не зачепила його. В ту ж мить він різко крутнувся в сідлі, і потилиця нападника опинилася просто перед ним. Острожанин завдав удару швидко, проте легко і невимушено, мовби зберігаючи сили. Одразу ж на нього помчався інший вершник, утім, блокувавши удар, Теодор відповів блискавичним уколом, наче вправляючись у рапірі.

— Allj![16] — почувся наказ, і третій боєць зупинився на півдорозі, так і не приєднавшись до поєдинку.

Наперед гордовито виїхав вельможа в мадярському костюмі. Очевидно той, кому так хотіла помститися графиня Сенявська. Острожанин раптом відчув дивне хвилювання, ніби от-от має статися щось важливе і невідворотне в його житті. Мадяр довго вдивлявся в нього, мовби намагаючись розгадати наміри нічного незнайомця. Острожанину здалося, що на обличчі вельможі з’явилася крива презирлива посмішка.

— Кі vagy te?[17] — зверхньо запитав мадяр.

Не знаючи ані слова по-угорськи, Теодор відповів таким самим зверхнім мовчанням.

— Хто ти такий? — вельможа заговорив препаскудною польською.

— Простий собі мандрівець, — знизав плечима Белей.

— Чого траскаєш вар’ята? Зійди з дороги.

— Я вже казав тому добродію, — Теодор кивнув у темний простір позаду себе, — що мій кінь...