Розділ «Мелодія для квінтету Авантюрні оповідання»

Вони підвелися і рушили до дверей. Охоронець негайно подався слідом.

— Той чоловік лицар, як і ви, — сказала графиня, коли вони опинилися на вулиці, — і понад усе кохається у мистецтві бою. У шаблі вся його честь і гонор... Я хочу, щоб він зазнав поразки на очах у друзів, слуг, на очах у кожного, хто опиниться поруч у ту мить. Тільки тоді цей негідник відчує те, що відчуваю зараз я.

Вітер шарпнув вуаль і відкрив обличчя графині Сенявської. Острожанину здалося, що він побачив там дрібні блискучі сльози. Жінка справді відвернулася. На мить запанувала тиша.

— Ви сказали, що він кохається у мистецтві бою, — озвався нарешті чоловік, — у такому разі ваш кривдник може мене знати.

Графиня рішуче похитала головою.

— Він чужоземець. До того ж, є інша причина, чому я можу стверджувати, що ви незнайомі... Я звіщу вам, де і коли він буде зі своїм почтом. Вибравши слушний момент, ви підійдете і кинете йому виклик. Бачите, я не вимагаю вбивства... Якщо захочете, подаруєте йому життя.

— А після цього мене любісінько схоплять, — усміхнувся Острожанин.

— Це буде таке місце, де рідко з’являється сторожа або гайдуки, — запевнила жінка.

— А його слуги?

— Хіба лицарські правила не говорять, що переможець може вільно піти? Щоправда, потім вам доведеться покинути Річ Посполиту якнайшвидше. Я дам достатньо грошей, щоб ви змогли розпочати нове життя деінде.

Острожанин здивовано глянув на неї. Отже, йдеться про велику суму грошей! Що ж тоді накоїв той чоловік? Він намагався здогадатись, уважно стежачи за графинею, прислухаючись до її голосу, однак темрява ховала всі таємниці, а безпомічний ліхтар не здатен був їх відкрити.

— Дайте відповідь, — радше попросила, аніж наказала пані Сенявська.

Фехтувальник вирішив покинути дурниці, які його не обходили, і запитав:

— Яку докладно суму я отримаю від вашої милості?

Не роздумуючи ані миті, жінка відповіла:

— Двадцять дукатів, десять з яких я готова заплатити просто зараз, якщо ви готові взятися за цю справу.

Острожанин застогнав, ніби хтось з усієї сили вдарив його в живіт. Потім здавлено пробурмотів щось на зразок «Сто цвяхів мені в дупу!» і важко видихнув повітря.

— То ви згодні? — трохи знервовано запитала графиня.

— Рани Христові! — вигукнув той. — Звичайно я згоден! За такі гроші...

— Тихше, — обірвала його пані Сенявська.