Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Герман допоможе нам розібратися у цій справі, — відповів за нього Станіслав, зробивши наголос на останніх словах, — очевидно, що на тиждень-півтора.

— Я думаю, ця справа займе значно менше часу, — виправив його Герман, — але так чи інакше, я до диспозиції пані в будь-який час.

— Ви погодитесь дати мені кілька уроків? — весело запитала жінка.

— З превеликим задоволенням, — вклонився Кислович, — у вас є зброя?

— У мене залишився цілий арсенал мого покійного чоловіка. Полковник Гроцький вправлявся з друзями щонеділі, і я часом товаришувала з ними. Потім мене вмовляли продати все це, але я відмовилась і навіть перевезла зброю з Кракова сюди. Хочете на неї поглянути, пане Герман?

— Охоче, — відповів той.

— Чудово. — Єва підвелася, і чоловіки також посхоплювалися зі своїх місць, — а потім, панове, я запрошую вас на вечерю.

— О, дорога пані. — На обличчі Станіслава засяяла широчезна усмішка, і він подав Єві руку.

Господиня сама відімкнула невелику комірчину під сходами і попросила чоловіків запалити невеликий гасовий ліхтар, що стояв одразу за дверима. Коли ті впоралися, вона першою впевнено зайшла досередини. Герман з ліхтарем ступив слідом.

У маленькому арсеналі виявилися дві рушниці Манліхера, що висіли на стіні одна над одною, нижче на цвяху тримався старий «Штеєр» без кобури, а під ним, на столику, чоловіки побачили дві скриньки. Єва знаком запропонувала їх відкрити. Там виявились два відмінних «Гассера»: один був армійський 11-го калібру, другий — трохи менший. Уся зброя, навіть ветеран «Штеєр», була ретельно вичищена і змащена.

— Хто доглядає за вашим арсеналом? — поцікавився Герман.

Він із задоволенням, притаманним тільки справжнім стрільцям, узяв до рук револьвер і, відкривши стальні дверцята, прокрутив барабан з порожніми камерами. Потім звів курок і прицілився у темряву.

— Ніхто. Я роблю це сама, — відповіла господиня, — цього навчив мене колись полковник.

Герман, не приховуючи свого здивування, взявся досліджувати рушниці.

— Хочете, я подарую вам що-небудь? — несподівано озвалась Єва.

— Дорога пані, — зніяковіло мовив той, — щойно ви сказали, що вирішили залишити всю зброю собі...

— Я сказала, що відмовилась її продати. Але залюбки подарую. Отож, що б ви хотіли мати на згадку про «Медову Єву»?

— Якщо так, я узяв би цей відмінний «Гассер», який щойно тримав у руках, — відповів чоловік, — однак мені було б незручно...

— Він ваш, — м’яко перебила його Єва, — дорогий Станіславе, сподіваюсь, ви не образились? Адже Герман невдовзі нас покине, а ми можемо бачитись ледь не щодня.

— Аніскілечки, — запевнив поліцейський, — до того ж, тепер цей револьвер у не менш надійних руках, ніж був доти.