Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Отже, слуга — ваш спільник?

— Атож.

— Хто ще з вами?

— Всі в цьому домі, окрім самого графа. Він, як можна зрозуміти, був би не в захваті від такого задуму.

— Для чого ж це все? — не второпав я.

— Мені хотілося провчити людину, яка ненавиділа все живе, — пояснив Ласло, — я це зробив.

— А інші?

— У кожного своя мета... Якщо Шенборн збожеволіє, від нього можна отримати багато.

— Даруйте, але мій обов’язок — про все розповісти графу, — рішуче мовив я.

— Можливо, — погодився Ласло, — втім ви, дорогий Олександре, цього не зробите.

Я подумав, що він зараз кинеться на мене, і приготувався захищатись, проте постать навпроти не зрушила з місця. Ласло запалив цигарку і трохи насолодився курінням. Я зробив те саме, і ми кілька хвилин вдавали цілковиту байдужість до того, що відбувалось.

— У вас, щонайменше, дві поважні причини, аби мовчати, — озвався нарешті художник, — по-перше, ви такий самий шахрай, як і ми. Погодьтеся, електрифікація млина — це повна дурниця. Потужності суттєво не додасться, а гроші будуть вкладені чималі. Можливо, шахрай ви не з власної волі, але це вас не виправдовує.

Я кивнув.

— Все одно цього замало.

— По-друге, — продовжив Ласло, — ви щойно кохалися з дружиною графа. Може, старий більше й не стріляє у тварин, але вас за це поцілить з превеликим задоволенням. І, повірте мені, влучить куди слід... То як? Досить аргументів?

Аргументів було аж занадто.

На ранок виявилось, що графський слуга помер, тож не дивно, що я не розбудив його серед ночі. Мої приготування в дорогу супроводжувались приготуваннями до похорону.

Ми, я і мрець, збирались винести із замку його таємницю. Не знаю, чи розповість її на тому світі цей нечупара, а я збирався мовчати. Вигідний контракт був у моїй кишені, а в пам’яті лишалися спогади про графиню Шенборн.