Розділ «Ласки фурій Детективні оповідання»

— Гаразд, Станіславе, — промовив він, запалюючи наступну цигарку, — давайте тепер перейдемо до фактів. Коли точно прибули сюди ці добродії?

Поліцейський витягнув з кишені жалюгідні рештки записника і розгорнув його, стримуючи жовтуваті аркуші, які, здавалось, от-от розлетяться від найменшого поруху повітря в кімнаті.

— Та-а-ак... — протягнув він, досліджуючи свій манускрипт, — подивимось... За свідченням господині «Медової Єви», фон Ранінгер поселився в неї 15 січня, Гайсман —17-го, фон Зоммерштайна вона прийняла наступного дня, 18-го, а Якубовського і Кампіана — 20 січня.

— Чудово, — похвалив його Герман, — звідки у вас такі точні дані?

— З книги записів приїздів, яку веде господиня, — відповів поліцейський.

— Без сумніву, в тій самій книзі була зазначена і дата від’їзду?

— Аякже! У всіх — 10 лютого 1897 року.

— Два тижні тому... Тобто всі ці панове мусили залишити віллу «Медова Єва» в один день?

— Господиня стверджує, що так вони й зробили, — розвів руками Станіслав.

— Вам не здалося це дивним?

— Чесно кажучи, ні. Там завелися щурі, і наступного дня мав прибути дератизатор з Дрогобича.

— І що, прибув?

— Здається, так...

— Мусите це перевірити.

— Неодмінно.

— Розкажіть мені тепер усе, що знаєте про господиню «Медової Єви», — попросив Герман.

— О-о-о-о!.. — пролунало у відповідь.

Гість зі Львова, який вирішив нарешті спробувати дещо схололий глінтвейн, здивовано підняв очі. Поліцейський усміхався так широко, мовби його щойно нагородив орденом сам цісар.

— Цю божественну жінку звати Єва Гроцька. Вона переїхала сюди два роки тому з Кракова після смерті її чоловіка, полковника Тадеуша Гроцького. Придбала стару віллу і зробила з неї справжній дерев’яний палац, назвавши його так на свою честь. Утім, аби мати прибуток, не лише живе в ній сама, але й здає постояльцям кімнати. Як більшість власників тутешніх вілл. Тільки замешкати у «Медовій Єві» недешево, тому клієнтів небагато. Тільки ті, хто може заплатити добрі гроші... Германе, я вам скажу відверто: якщо існують на світі коліна, які б хотілося востаннє обійняти, і груди, на які б хотілося востаннє покласти голову, то це коліна і груди Єви Гроцької. Утім, не подумайте лихого... Своє ім’я вона цінить понад усе, і досі ніхто не мав жодного приводу сказати бодай щось лихе про цю жінку.

— У такій справі не може існувати жодних симпатій, — усміхнувся Герман.