Розділ 2

Від такої раптової фрази Федот здригнувся. Саша зайшла до денника, у руках у неї димів казан із навареною їжею для свині.

— Та я, цей… Розумієш…

— Ага, розумію. Ти, як з жінкою побалакати, то «Помовч! Не бабина справа!», а як із конем — то будь ласочка. Ото вже й поплив, як шмат масла на пательні.

— Шо це ти, Сашо? Не в настрої, га?

— В якому однострої, ба? — забаламутила Сашка.

Тут Федот зненацька пом’якшав. Іншим разом грюкнув би на неї, гупнув кулаком у стіну: мовчи, усе б тобі язиком молоти! А тепер зімлів він, утомився. Не хотілося бурчати, сваритись. Шевченко подивився на дружину: вона так і тримала задимлений казан, з якого валувала біла, кудлата пара. Вигляд жіночки його розвеселив, він підійшов до неї, уперся в казан, ухопив його, поставив на земляну підлогу.

— Ти чого це? — щиро здивувалась вона.

— Того, — посміхнувся Федот.

— Що ти «того», це зрозуміло, — показала зуби жінка.

— Поговори-поговори, дозволяю, — обійняв її чоловік, притискаючись усім тілом.

— Ой, ти диви, як молодий. Молодий, молодий, ти чого такий худий?

— А тому, що я є твій, — несподівано навіть для себе уклав риму Федот.

Він доторкнувся до губ своєї дружини. Вони виявились м’якими і здатливими, її подих був такий гарячий, пахнув хлібом, молоком, прянощами, ледь відчутним ароматом чогось жіночого, таємного, прихованого. Федот потягнув Шуру на невеличку купу сіна, що здималась у кутку, поклав туди жінку та навис, як плуг на полі. Згодом підняв її свитку та тонку білизну й жадібно уп’явся в невеликі налиті груди, стискаючи їх долонями. Саша уважно роздивлялась обличчя чоловіка, який насолоджувався її плоттю, а тоді заплющила очі й поринула кудись дуже глибоко, у зовсім інші світи.

— Знаєш, що я хочу тобі сказати? — Федот вдягався, подекуди дивлячись на дружину, яка приводила себе до ладу.

— Йой, я навіть не можу уявити. Я ж дурна баба, де мені ваші розумні думки осягнути!

— От все тобі баламутити! Тепер не скажу!

— Добре, добре. Кажи вже, нещастя ти моє.

— Я от ішов і зрозумів, що ще ніколи…

— Згадала! Доньки давно пішли на ставок, досі не повернулись.

— Не дала договорити… Як не повернулись?!