Розділ «Частина друга Половецька князівна»

Натомість сказав інше:

— На кордоні Польща сконцентрувала ударну армію імені Пілсудського на львівському напрямку. Командуючий — генерал армії Самсонович. У день формального від’єднання ЗУД від великої України польські війська будуть введені до Галичини. Маємо достовірні агентурні дані.

— Я добре знаю Самсоновича, — майже радісно збадьорився Войчишин, протираючи вуса від крапельок поту. — Ми з ним домовимося. Він файний хлоп.

«Він божевільний, — остаточно переконався Гайдук. — Він не може домовитись з українським генералом, а вірить, що з польським…» Згадав, чим скінчився союз Петлюри з Пілсудським.

— Я пропоную на ваш розгляд, пане Романе, два варіанти, — тихо промовив Гайдук. — Перший. Ми підвищуємо статус вашої землі до Королівства Галицько-Волинського. Вас обирають королем, як обирали польських королів — без права успадкування.

Гайдук знав, що Войчишин не має й не матиме дітей.

— Але Галичина, її корона залишається навічно в складі України-Руси. Всі ваші претензії ми уважно розглянемо, створимо спільну комісію й вирішимо, по можливості, всі спірні моменти. Згода?

Він побачив, як внутрішня хвиля неспокою і надій освітила обличчя Войчишина.

— А другий? — спитав той, перебуваючи в стані збудження, наче спринтер на Олімпійських іграх перед пострілом стартового пістолета. Те, що називається лихоманкою влади, вже заволоділо Войчишиним.

— Другий варіант — обираємо вас Президентом держави Україна-Русь.

— А ви… ви хіба не Президент? Вам хіба не подобається?

Гайдук знизав плечима:

— Ну який з мене Президент? Це не для мене. Я Координатор. Велика влада, як і великі гроші, потребує тиші. Волію тишу.

Войчишин почав занепокоєно озиратися навсібіч, наче людина, яку загнали в пастку.

— Мені потрібен час, щоб подумати.

— Часу я вам не дам, — у словах Гайдука прозвучала неприхована погроза. — Ви звідси не вийдете, доки не дасте відповіді.

— Це насильство! — обурено грюкнув кулаком Войчишин по столу. Та ніхто не почув цього стуку.

Гайдук відчув, що ця самозакохана риба заковтнула наживку.

— А ви не обманете? — підозріливо спитав Войчишин.

— Готовий підписати з вами урочисту Угоду в присутності делегацій і телебачення й негайно оголосити про її досягнення на весь світ. Даю слово честі.