Розділ «Частина друга Половецька князівна»

— Вибачте, Ігорю Петровичу, що не втримав ситуацію під контролем, — понуро дивлячись під ноги, доповідав Грім. — Мене інформували наші розвідники, що готується щось погане, але я не повірив. — Він підняв голову й подивився Гайдукові у вічі: — Беру вину повністю на себе й прошу звільнити мене з посади генерал-губернатора. Тут такий гадючник, а я… не політик я, Ігорю Петровичу. Я тут чужий.

Гайдук зупинився, ніби щойно відчув незвичну тишу на полігоні. Метрах у десяти за ними зупинилися офіцери, що супроводжували Координатора, та охоронці.

— Не поспішайте, Панасе Васильовичу. Ми всі не політики. Я вам повністю довіряю… Це, швидше, моя провина. Переоцінив патріотизм галичан і недооцінив їхню егоїстичну самозалюбленість. Ви не знаєте, де перебуває генерал Кшиштоф Самсонович?

— Звичайно, знаю. Він неподалік, у Ярославі. Спостерігає за нашими подіями. Чекає, як…

Гайдук покликав до себе офіцера зв’язку з невеличким чорним ранцем на спині та довгою, наче спінінг, антеною й наказав організувати розмову з Самсоновичем. Негайно.

Через п’ять хвилин офіцер подав трубку Гайдуку.

— Розмова йде через наш супутник, фільтрується, і визначити ваше місцерозташування неможливо, — козирнув офіцер.

Гайдук почув голос генерала броні Самсоновича, Військового коменданта Речі Посполитої.

— Panie Komendancie, mowi general Hajduk. Jestem na poligonie Jaworowskim.

— Widzę Pana, Panie generale, — відповів Самсонович. — Nasz satelita obserwoje wlaśnie poligon Jaworowski.

Гайдук спитав, що Самсонович думає про події у Львові. Той після певного розмислу сказав, що керівництво Польщі — вірної союзниці України, дуже стурбоване тим, що відбувається в Галичині й на Волині. Ці події можуть зламати стратегічний баланс у Центрально-Східній Європі, так потрібний перед лицем загроз з боку «Глобального джихаду».

Гайдук спитав, чи правдивими є чутки, що певні політичні сили в Польщі хочуть використати цю ситуацію для встановлення польського контролю над Галичиною і Волинню?

Після задумливої паузи (Гайдук уявив, як Самсонович розгладжує свої пишні вуса а-ля Пілсудський) пан Комендант РП запевнив Гайдука, що про це не може бути мови, навіть якщо Народна Рада звернеться до Польщі з проханням про приєднання до цієї країни.

— Му nigdy nie zdradzimy swoich sojuzników z Ukrainy, — завершив розмову Самсонович.

— Mam nadzieję, że utrzymamy sytuacje pod kontrolą, — запевнив у свою чергу Коменданта Гайдук.

Почався весняний львівській дощ, нескінченний, немовби хмари, якими було встелене небо над Прикарпаттям, акумулювали в собі всі водні ресурси Європи. Невеселий, не такий, якими у квітні бувають дощі цвітіння. Довелось Гайдуку і групі офіцерів сховатися на веранді штабного будинку.

Потелефонувавши до голови Народної Ради професора Войчишина, який був, здається, прикро вражений тим, що грізний Координатор перебуває у такій близькості від Львова, Гайдук запропонував лідеру галицьких сепаратистів зустрітися через дві години у передмісті Львова Брюховичах і навіть назвав конкретне місце — готель «Колиба», розташований у мальовничому сосновому лісі над озером. Тут навесні 2080 року львівські власті тріумфально приймали Гайдука з Олею як переможця у війні з Північним Союзом. Саме у «Колибі» було підписано Конфедеративний договір, згідно з яким Галичина, як і всі інші землі, набувала автономію, але брала на себе жорсткі зобов’язання щодо надання Києву права на проведення загальнодержавної фіскальної, правоохоронної, зовнішньої та оборонної політики.

Вони були щасливі тут з Олею, коли вночі у спальні на другому поверсі кинулися один одному в обійми, не звертаючи уваги на голосне рипіння ліжка, а потім сміялися довго, уявивши, як слухають ці звуки охорона і господарі, а потім їм схотілося їсти, й о 3-й годині ночі вони з великим апетитом уплітали чи то пізню вечерю, чи ранній сніданок…

Згадка про той теплий сонячний день і про ту Ніч додали Гайдукові трохи радості, попри всі погані новини й занудливий невгамовний дощ.

Агенти контррозвідки, що наповнили останніми днями Львів, доповідали Гайдуку про чвари всередині Народної Ради: частина поміркованих послів була проти руйнування держави.