Розділ «Єцира»

— Вибачай, але ти замазаний у цій історії від самого жалобного порога. Ти вивів мене на Шварценберга. Я вивів на нього есбе, яка, в свою чергу, принадила до нього убивць. Отож ми обоє з тобою причетні до його смерті. Так чи так.

Ян мерзлякувато пересмикнувся.

— Ну-уу, Мартине, це вже занадто.

— Ні, якраз. Щойно довідавшись про цю сумну новину, я подзвонив тобі й, коли Міла сказала, що ти ще не вернувся з прийняття, я трохи здивувався.

Ведучий вражено глянув на друга, починаючи помалу розуміти, куди той хилить.

— Почекай, ти що мене підозрюєш? Геть схибнувся?

— Ні, але… але, слухай, Міла сказала, що ти мав якусь неприємну розмову з Величкою, от я і подумав, ану як ця розмова стосувалася нашої з тобою справи? Ану як Величка від імені свого дорогого друга і партнера намагався схилити тебе до співпраці?

Ян ошелешено свиснув.

— Отже я, заляканий до нестями, вирішую позбутися небезпеки, гострю свого ножичка для конвертів і…

— Та припини, — втомлено урвав його Мартин. Уся його гарячкова помисливість мовби зносилась; він зітхнув, похиливши плечі. — Звичайно ж, я нічого такого не мав на увазі.

— Невже? А дарма. Усе так і було. Майже так. Величка справді мене залякував, але все то було якось несерйозно. Коли б Шварценберг знав, що йому загрожує, то не гаяв би на мене часу. Слід було тебе трусонути абощо.

Мартин кивнув, втягнувши голову до кошлатого коміра.

— Слід було багато чого. Так виглядає, мовби той Шварценберг був дикий, як дичка дилетант чи трохи несповна розуму, чи й справді…

— Справді що?

Слідчий ніяково стенув плечима.

— Та розумієш, тут така річ… Його смерть облаштована нібито як самогубство. Навіть записка прощальна є, все, як книжка пише. Тільки мені дуже тяжко уявити, як би це людина самотужки пиляла собі горлянку тупим канцелярським ножем. Афект афектом, але це ж болітиме…

— Маєш іще одну каббалістичну загадку, — пирхнув Ян.

Мартин спинився, притулившись до кам’яного паркана.

— Цікаво, що ти згадав про це… На столі загиблого ми знайшли папірчика з діаграмами. Подібний — пам’ятаєш — ми дістали з Левінової кишені. Тільки хтозна, що там написано — стіл, коли можеш собі уявити, всенький був захлюпаний відомо чим.

— Ну та ваші криміналісти легко усе прочитають.