Розділ «Єцира»

— Вибач, але що я повинен був зрозуміти?! Ти приходиш на прийняття під ручку з моєю сестрою; змушуєш мене кинути все і бігти за тобою посеред ночі, заводиш розмову з натяків, які не ведуть нікуди, окрім як до твоєї галереї слави… То що я повинен був зрозуміти? Твою любов до гри чи — як ти сказала? — лукавства?!

Вона рвучко підхопилася з канапи і ступила кілька кроків до шафки з книгами. Потім обернулася, заклавши руки до кишень.

— Хоч би й так. А ти чого хотів? Швидкого сексу в антракті?

— Якщо відкинути умисну вульгарність твого твердження, то мушу сказати, що ти зробила для цього все можливе.

— Я?! Коли це я пропонувала таке? Та хіба я хоч раз сказала, що хочу від тебе саме цього?

Він розпачливо знизав плечима.

— А чого ти хотіла? Буду вдячний, якщо ти нарешті мені це поясниш.

— Я… та мені був потрібен друг, а не коханець! — щойно почувши це твердження, Ян глузливо пирхнув. — Я сподівалась знайти в тобі підтримку й розуміння, а виявилося, що навіть на це ти не спроможний! Та чого ти смієшся?

Він уже не міг спинитись… Його розібрав істеричний регіт, і чимдалі гірше, тим кумедніше виглядала вся ця ситуація. Друг, а не коханець! Лиха, і наївна формула, проста й жорстока відплата за кривду, за подвійні стандарти, за культ сексу, який встановило нинішнє суспільство… Друг, а не коханець! Так говорить не та жінка, яка хоче дружби, так говорить та, що прагне крові! Але смішно навіть не це… Смішно те, що він, Ян Рейвах, який вперше в житті був готовий відмовитись від своїх чоловічих привілеїв заради шаленого, судомного почуття до жінки, був так само приречений на цю безпричинну помсту.

Лея зневажливо спостерігала за його раптовими веселощами. Янові невлад пригадалася Міла у вбранні покоївки. Тут уже йому самому годилося б рядитися у фартушок, аби зробити з себе остаточного й завершеного дурня.

— Гаразд, — витерши очі, промовив він, — ти маєш рацію. Я тебе не розумію.

Він підвівся з канапи, з болем пригадуючи, які надії плекав, щойно вмостившись між цих подушок.

Нараз йому пригадалося — він винен їй вартість чудового, що не кажи, убору. Не дивлячись, він виклав усі гроші, які мав у гаманці.

— Дякую за костюм, — сухо мовив він, — Веселого Різдва. Чи Хануки. Дня закоханих. Дня дурнів. Бувай здорова.

Вона мовчала. Гордовита, холодна, незворушна. Він вийшов якраз вчасно, аби не побачити болі й кривди, що заступили місце байдужості.

ВОСЬМА ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

Сказав пророк Хавакук: «Творця я чув, і боявся імені Його. Чув те, що було в мене, спробував від того світу в час смерті, і відчув страх».

Страх смерті полонить того, кого залишає надія. Світ створено милосердям, та що залишається, коли милосердя йде зі світу? Записано в книзі Брейшит: «Земля була порожня й безладна, і пітьма була над лицем безодні». Не треба бути пророком, щоб осягнути страх безодні та розпач того, кого залишено в темряві.

Страх звуть воротами, що ведуть до віри, але розпач слід звати воротами, що ведуть у зневір'я. Страх очищує і рятує, але відчай може штовхнути в безодню, де дух Всесильного ятрить, неначе пекучий вітер.