Розділ «Єцира»

— Ми звемо її «мандри».

— Мандри, цигане? — зневажливо пирхнула дама. — Щодня — інший край? Щодня — нове, досі не бачене?

— Ну.

— Ага! Нове, створене іншими! А свого — ні на шеляг!

Ян гмукнув. Така мудрість — і задарма.

— Ви дозволите пригостити вас чимось? На подяку за цінні спостереження?

— Пити оцю гидоту? Фе! — бридливо насупилась стара дама. — Купіть краще в того скнари Шульца цигарок. Скажете, для Любави. Він знатиме.

«Скнара Шульц», себто тутешній шинкар, дістав з-під поли розкриту пачку й заломив таку нетутешню ціну, що Янові очі на лоба полізли. Сваритися, проте, не було ані сил, ані охоти. У внутрішній кишені, на щастя, якраз знайшлося іще кілька зіжмаканих купюр.

Чудна стара леді статечно прийняла підношення.

— То вас звати Любава? — усміхнувся Ян. — Наче княгиню?

— А-ха-ха. Наче ту лиху курву?

— Наче ту чарівну відьму.

Ян усвідомив із жахом, що кокетує з жінкою, вдвічі старшою за нього. Дама затягнулася куривом, солодко мружачись.

— Ну то будьмо знайомі, — мовив він, — мене звати Ян. Я ведучий на радіо.

— А, ведучий… Ха! Як Мойсей? Приблуда, що веде інших приблуд?

— То, може, Мойсей теж — циган? — пирхнув Ян.

— Циган, — суворо кивнула дама, — але з добрими намірами.

Ян нарешті розсміявся. Попри всі його драматичні обставини, чудернацькій дамі таки вдалося його звеселити.

— Слухайте, Любаво, а виходьте за мене заміж, — щедро запропонував він. — Ви будете мене сварити, а я — виконувати ваші примхи. Нормальна вийде сім’я.

Дама глянула несподівано сумно.