Розділ «ЯР Роман»

Раптом заткнувся й збентежено глипнув на неї, тоді знову в пашпорт і знов на неї.

— Відкіля ви йдете?

— Із станції, — Махнула рукою дівчина в той бік, де височіла водонапірна башта.

— З якої станції?... Пересильної?

— Хіба я знаю, як вона в вас зветься?

— Відкіля ви?

— З Києва...

Онисим знову заглянув у пашпорт і підійшов до німця, який танцював оддалік. Пошептавшись із ним, показав йому Наталин пашпорт, ще й пальцем туди тицьнув. Німець ізняв автомата з-за спини й спрямував на розгублену й синю від холоду вчительку.

Наталя почала з ним говорити по-німецькому, але солдат гаркнув на неї, і вона замовкла, не знаючи, у чому справа. Німець лишився стояти на варті, Онисим Лук'янчук же повів Наталю до поліції, власноручно замкнув у підвалі й знову повернувся на місток.

Так ото й просиділа молода вчителька півтори доби. Черговий не міг дати ніяких пояснень. Він торочив:

— Мені Лук'янчук сказав, що вона арестована, а мені що...

Коли ж викликали з дому Лук'янчука, який одсипався після вчорашнього вартування, він сказав:

— А в неї ж у паспорті написано чорним по білому: «орестована».

Коли йому пояснили, в чому річ, він здивувався:

— Так то, значить, батько в неї орестант? А я думав, що вона...

Афіноґен вибачився перед Наталею в присутності Максима:

— Неграмотный балбес, что вы с него возьмете!

Дівчина була бліда й змарніла. За півтори доби в неопаленому підвалі вона, певно, застудилася, бо шморгала носом і бухикала. Максим мусив провести її до самої домівки. Він ішов злий і внутрішньо спустошений і мовчав усю дорогу, не відповідаючи на хрипке щебетання Орестівни, яка з відомих причин почувалася просто щасливою.

— Розумієте, у мене такі сусіди... Карпа Мороза ж не чути, де він, і що він. Ну, думаю, це й мені націоналізм пришиють. Я ж у Морозів раніше частенько бувала... Тільки це між нами, чуєте, Максиме?

Він мовчав.