Розділ «ЯР Роман»

— Ты чего! — Та потім намацав руку Якима й уклав у неї самородок.

Німий наче розтанув у хропучій тиші нічного барака.

Уранці ми його не бачили, бо на вранішнє шикування Німий ніколи не виходив, не бачили його й увечері того та наступного дня. Зате бачили нашого нового бригадира Папу Швілі, але грузин поводився так, ніби то не він прислав до нас тієї ночі Німого. Кастусь Матусевич просто шаленів, адже той самородок був якимось промінчиком у його безнадійно погубленому житті, а тепер і цього не стало. Яким і я стримували його, та Кастусів розпач не знав міри. Одного дня, підстерігши Папу Швілі, коли той загаявся в кущах, наш білорус кинув лопату й побіг у тому напрямку. Їх обох довгенько не було, потім Папа Швілі вийшов з кущів, умостився на поваленій ялині й почав щось там записувати до свого бригадирського нотатника, а Кастусь несподівано приплентав зовсім з протилежного боку. Ніс у нього був набряклий, а під оком бралося синькою свіже садно. Він мовчки став позаду останнього копача й почав зосереджено достругувати дно й стіни канави.

Увечері Папа Швілі записав йому лише чверть норми, а за чверть норми належало чверть і так жебрацького пайка. Білорус давився сльозами образи й на чім світ кляв дружину начальника табору, не називаючи, однак, її на ім'я:

— Што гета за дела? Если ана снюхалася с такімі... Да не бабьега ума гета дела...

Папа Швілі цілий тиждень записував Кастусеві чверть норми, і коли б не ми з Якимом, він би геть охляв і потрапив би до того моторошного «лазарету», звідки всіх виносили тільки ногами вперед. Ми ділилися з Кастусем своєю пайкою, потроху теж упадаючи в розпач. Було схоже, що Папа Швілі нас добряче надув, і в цьому вже я ночував себе найбільш винним. Якось увечері я впіймав Німого за глухою стіною барака й надавав йому добрячих стусанів, а наступного ранку Папа Швілі відкликав мене трохи вбік і, дивлячись повз моє вухо, з огидою проказав:

— Такой балшьой и такой глупій.

А тоді, навіть не глянувши на мене, зробив якийсь непомітний рух, од чого мені перехопило подих. Отямившись уже на землі, я почув його майже батьківське:

— Нэ харашьо абижат калэку.

Усі зеки припинили роботу й дивилися на нас, але це не збентежило Папу Швілі, він весело засміявся, наступив мені чоботом на руку й запевнив:

— Кагда-нибуд я тиба убю, контрик. Началник Потапов за такого врага народа еще спасиба скажет мнэ.

Це вже був цілковитий крах наших ілюзій. Днів за кілька ми змирилися з поразкою й почали обдумувати інші шляхи, як запастись провіантом для майбутньої втечі. Та в кінці червня, так само опівночі, мене поторсав за ногу той самий Німий і тицьнув у руку малесенького згорточка, лунко дихаючи Носом і ротом. Я нишком оглянув ту річ аж перед побудкою. Почались білі ночі й давно розвиднилось. У згорточку виявилися гроші. Як платні за величезний золотий самородок їх було сміховинно мало, але ми й не збиралися багатіти. Цих кількох потертих купюр могло вистачити на перловку та сіль, без Яких годі було пускатись у смертельні мандри.

— Чтоб ти, контрик, не думал, что блатные — народ нечесный и толко ви, контрики, честные.

Певно, по-своєму Папа Швілі був максимально чесний і віддав нам саме половину одержаних за самородок грошей, бо між нами й «покупцем» був не один «половинщик». Та й мадам Потапова скуповувала самородки не за державними цінами, а від щедрот своїх.

Тепер належало придбати в нашому табірному кіоску, де з каторжан за кожну дрібницю лупили по три шкури, належну мінімальну кількість крупи та соли, та ще й так, щоб ніхто не звернув уваги на наш «надмірний апетит». У цій справі можна було провалитися ще легше, ніж із продавцем прихованого від концтабірних властей самородка. Ще краще було б запастися цукром, шоколадом або згущеним молоком, але таких делікатесів до кіоску не завозили, таке продавали тільки для начальства в «жилдомах», куди ми, звичайно, і не мріяли потрапити.

Усі гроші тримав у себе в сховку Яким, а мені й Кастусеві видавав потроху лише тоді, коли в кіоску з'являлися сіль чи перловка. Ми купували небагато за раз, щоб не привернути до себе нічиєї уваги, і все до часу складали серед свого дрантя на нарах. У неробочий час, коли в бараці було багато народу, ми намагалися лишати коло наших нар бодай котрогось одного з трьох, бо виснажений непосильною працею в'язень завжди голодний.

Розділ восьмий

Біля управи, на паркані собору і в інших людних місцях було вивішено великі оголошення:

«До мешканців міста Яру. Усім колишнім колгоспникам колишніх колгоспів «Жовтень», імені Сталіна, імені Чапаева та імені Кагановича, а також усім громадянам, які ще не трудовлаштувались і не мають довідки з місця роботи, пропонується з'явитися завтра, 25 грудня, до контор тих колгоспів, до яких вони були колись закріпачені.

Колгоспи ліквідовано. На їхньому місті тепер створено громадські господарства. Починається підготовка до посівної кампанії в громгоспах.