Розділ «ЯР Роман»

— А нашо ми тут-o метемо, жінки? — висловила сумнів та, що знайшла мишу.

— Напти! — буркнула котрась і запнула хусткою обличчя — самі очі лишились.

У гамазеї знялася їдуча курява.

— Німці велять сіяцця.

— А чим?

— А тим, що ти додому лантухом тягала!

— Я тягала?

— Ти, а то хто ж.

— А ти? А ти? Не тягала? Я сама бачила — аж пуп роз'язувався.

— Та цитьте ви, завелись! Якщо німцеві треба буде, то й насіння дасть, аби ваші спини крепкі...

Писарчукову Явдошку Нетребиху голова спершу поставив на гноїще. Там жінки накладали курним гноєм волячі сани, а діди везли гній у степ. Але вантажників було більше, ніж треба, і Гудим вирядив і Явдошку до гамазею. За Явдошкою поплентав і Єсохвад. Оголошення зачіпало і його, він прийшов і незграбно длубався вилами в гноїщі, поки в нього побілів ніс. Жінки насилу відтерли примороженого носа покоцюблими на страшному морозі руками, старець випросився й собі до гамазею — у затишок.

Там у старій бляшаній коробці чаділо сміття. Єсохвад потроху відігрівся й ожив.

— Діду, ви б заспівали якоїсь, абошо. Так нудно тут-o в гамазеї... — липла до старця червоняста Галька.

— А хіба я тобі хо: паяц ярмарковий, чи хо? — харапудивсь у своєму сірому лахмітті Єсохвад. Але потім засміявся й деренчливим голосом затяг:

Сидить баба на рядні

Та й щитає трудодні:

— Трудодні, трудодні, трудоодиниці,

ходить батько без штанів,

мати без спідниці.

Жінки повтихали. Стара пісенька, породжена лихоліттям колективізації, раптом набула зовсім іншого змісту. Усі стояли й думали про сьогоднішній день і не зчулися, коли увійшов і став у дверях Онисим Лук'янчук.